Вкратсе о произведении: золотой петух

недалеко от  парижа летом по  утрам поют дрозды и  скворцы. но  однажды вместо их  пения раздаётся мощный и  звонкий звук. это поют все петухи в  окрестностях, от  старых до  молодых. любой человеческий оркестр кажется жалким по  сравнению с  ними. наверное, так войска древнего рима встречали своего триумфатора-цезаря.

восходит солнце, великий золотой петух, его золотой огонь пронзает всё: и  землю, и  небо, и  воздух. и  становится неясно, звенят  ли золотыми трубами солнечные лучи, или петушиный гимн сияет солнечными лучами. наконец, земные петухи смолкают.

целый день рассказчик находится под впечатлением от  этой музыки. днём он  заходит в  один из  домов и  видит посреди двора огромного лоншанского петуха. на  вопрос, не  он  ли так хорошо пел на  заре, петух бурчит что-то, похожее на  «а  вам какое дело? ».

но  рассказчик не  обижается, ведь он  — слабый жалкий человек. его сухое сердце не  вмещает неистовых священных восторгов петуха, воспевающего своего золотого бога. но  разве не  позволено и  ему скромно, по-своему, быть влюблённым в  вечное, прекрасное, животворящее, доброе солнце?

Велику прозу в.бикова поділяють на воєнну і побутову. хоча справжній талант непересічного майстра проявився саме у повістях на воєнну тематику, поставивши твори письменника серед шедеврів антимілітаристичної психологічної прози про другу світову війну. сюжет твору не позбавлений пригодницького начала: в основі його - втеча з концентраційного табору, розташованого в австрійських альпах. волею випадку, відстоюючи власну гідність у конфлікті з есесівцем, іван терешко здійснює чергову втечу з фашистського  полону (усі попередні закінчувались невдало). утікач виходить переможцем зі спущеними в погоню вовкодавами, хоча сам залишається з незагоєними від укусів ранами на нозі. його супутницею випадково стає італійська дівчина джулія, котра, скориставшись ситуацією, теж втікає з табору. іван, що спочатку бажав усамітнитись від нав'язливої попутниці, стає ніби мимоволі опікуном беззахисної ді пригодницьке начало поступається далі лірико-романтичному і жертовно-героїчному: осмислюється традиційна вже, але невичерпна в художньо-філософських вимірах проблема „кохання і війна", витоки якої у древніх епосах, у багатьох шедеврах світової класики, у якій порушувалась чи то патріотична, чи то визвольна, чи то революційна тематика. „альпійська - це гімн коханню, що нерозривно поєднане із моральним стоїцизмом простої людини, радянського солдата, дух якого не зламали найжахливіші умови гітлерівського полону, зради і малодушність деяких своїх співвітчизників (коли герой ще на початку війни втікав з полону і переховувався в українській хаті, він знову попадає у руки фашистів через підлість кума господаря, через бажання пристосуванця-обивателя прислужитись окупантам), приниження, фізичні муки і сама смерть, що стала порятунком для дорогої тепер людини - ще зовсім недавно чужої і незнайомої іноземки. були надії на звичайне людське щастя, яке можливе в умовах миру: війна, програна гітлерівцями на сході, йшла поступово до свого завершального кінця. радянський полонений іван терешка, родом із білорусії, разом з друзями розробляє план втечі із табору смерті. для цього намагались підірвати бомбу, яку есесівці наказують розібрати. ситуація загострюється. іван, захищаючи свою людську гідність, кидається на охоронця, який фізично і морально знущається над в'язнем. виснажені голодом і нелюдськими умовами дехто з полонених, користуючись сум'яттям, виривається у загадкову й загрозливу невідомість альпійських лісів і гір. це визначає першу колізію (власне сюжетну лінію) - боротьбу людини за свободу, протистояння фашистським переслідуванням. саме тут і окреслюється духовно-моральна стійкість полоненого солдата, простого хлопця з білоруського села терешки - маленької людини війни, котра у буденному подвигу підніметься до небуденної, сакральної величі. першу колізію поглибить друга - головна, яка і визначить провідну ідею твору: любов і жертовність сильніші за смерть, вони відкривають людині справжній смисл життя, роблячи її могутньою і прекрасною, можливість пізнати щастя навіть серед перенесених страждань, серед жорстоких випробовувань, є важливими факторами в осмисленні краси і величі світу, котрий потребує порятунку від земного зла, від руйнівних сил мілітаристського безумства, молоху війни. почуття, стан душі, життєві цілі і мрії героїв у повісті метафорично асоціюються з природою, з крає альп, контрастними в своїй основі, несучих знаковий у художньому розумінні смисл. вершини гір, укриті снігом, ніби уособлюють холодний подих смерті. і багаті квітами й різнотрав'ям, життєдайними дарами природи розкішні неповторною красою альпійські луки. саме на них спізнають щастя кохання (до цього вони були просто втікаючими в'язнями з табору знищення) іван та джулія - представники різних народів і соціальних станів (юнак був простим колгоспним трактористом з далекої і загадкової білорусі, дівчина - донька заможних італійців, антифашистка за переконанням). серед цієї мальовничої екзотики зароджується і нове життя. тепло і життєдайність лук з розкішними маками дарують блаженство і незвідану радість, ті найщасливіші життєві миті, котрих їм більше не доведеться пізнати: незабаром іван загине, можливість врятуватися джулії,  котра ще й не могла знати, що у ній зародилось нове життя -  син, якого і назве в честь батька (тобто, італійський варіант найпопулярнішого у слов'янському світі імені - джованні). італійка джулія - дівчина з заможної сім'ї. вона виросла в достатку, є значно освіченішою за хлопця з білоруського села терешки. однак дівчина з італії глибоко співчуває івану, схиляється перед його подвигами, ніжно цілуючи рани, нанесені війною: цим самим джулія ніби демонструє вдячність перед представником тієї такої загадкової у життєвих випробовуваннях, стражданнях і жертвах цивілізації, на котрій лежала сакральна місія  порятунку світу од коричневої чуми.