Почему манилов из романа мертвые души является мертвой

манілов - сентиментальний поміщик, перший «продавець» мертвих душ.  образ манілова динамічно розгортається з прислів'я: людина ні те ні се, ні в місті богдан, ні в селі селіфан.  1) характер героя не визначений, не вловив.  «один бог хіба міг сказати, який характер у манілова.  є рід людей, відомих під ім'ям: ні те, ні се, ні в місті богдан, ні в селі селіфан. »  слабовілля манілова підкреслює і те, що господарством у поміщика займається п'яниця-прикажчик.  узагальненість, абстрактність, байдужість до деталей - властивості світогляду манілова.  у своєму безплідному ідеалізмі манілов антипод матеріаліста, практика і русофіла собакевича  манілов - мрійник, і мрії його повністю відірвані від дійсності.  "як добре було, якби раптом від будинку провести підземний хід чи через ставок вибудувати кам'яний міст".  поміщик тільки займався прожектерством: мріяв але ці прожекти не втілюються в життя.  спочатку він здається приємною людиною, але потім з ним стає смертельно нудно, тому що він не має власної думки і може тільки посміхатися і говорити банальні нудотні фрази.  у манілова немає живих бажань, тієї сили життя, яка рухає людиною, змушує його робити якісь вчинки.  у цьому сенсі манілов, - мертва душа, «не те, що не се».  він настільки типовий, сірий, нехарактерний, що у нього навіть немає певних схильностей до чого-небудь, немає імені та по батькові.  2) зовнішність - в особі манілова «вираження не тільки солодке, але навіть нудотне, немов та мікстура, яку спритний світський доктор засластіл немилосердно »;   негативна якість: «риси обличчя його були не позбавлені приємності, але в цю приємність, здавалося, надто було передано цукру»;   сам манілов - людина зовні приємний, але це якщо з ним не спілкуватися: розмовляти з ним не про що, він нудний співрозмовник.  3) утворення - манілов вважає себе вихованим, освіченим, шляхетним.  але в кабінеті манілова два роки поспіль лежить книжка з закладкою на 14-й сторінці.  він у всьому проявляє «прекраснодушність», жвавість манер і люб'язне щебетання в розмові.  зачепившись за будь-яку тему, думки манілова спливають вдалину, в абстрактні роздуми.  витончена делікатність і сердечність манілова виражається в абсурдних формах невгамовного захоплення: «щі, але від щирого серця», «травневий день, іменини серця»; чиновники, за словами манілова, суцільно препочтеннейшій і прелюбезнейшій люди.  у манілова найчастіше зустрічаються слова у мові: «люб'язна», «дозвольте», та невизначені займенники і прислівники: який-небудь, отаке, якесь, отак   ці слова відтінок невизначеності всього, що говорить манілов, створюють відчуття смислової безплідності мовлення: манілов мріє про сусіда, з яким можна було б розмовляти «про люб'язність, про хороше зверненні, стежити яку-небудь таку собі науку», «як було б у самому справі добре, якби жити отак разом, під одним покрівлею, або в затінку якогось в'яза пофілософствувати ».  думати про реальне життя, а тим більше приймати якісь рішення цей герой не здатний.  все в житті манілова: дія, час, сенс - замінені вишуканими словесними формулами.  манілов-західник, тяжіє до освіченого європейського способу життя.  дружина манілова вивчала французьку в пансіоні, грає на фортепіано, а діти манілова-фемістоклюс і алкід - отримують освіту;   порівняння манілова з «занадто розумним міністром» вказує на примарну ефемерність і прожектерство вищої державної влади, типові риси якої - вульгарна солодкуватість і лицемірство.  претензії на вишуканість, освіченість, витонченість смаку ще більше підкреслює внутрішню простоту мешканців садиби.  по суті, це декорація, що прикриває убогість.