Отзыв про главу разбитое сердце в книге том сойер

Американский писатель марк твен написал много книжек, которыми зачитывается уже много поколений людей. и любимейший среди них - роман «приключения тома сойера» . главный герой этого произведения - том. он - беззаботный школьник, непослушный, иногда даже грубый. в голове у него всегда полно всяких глупых россказней и пакостей. том может прогулять занятие в школе, играясь в лесе и воображая себя то пиратом, то знаменитым разбойником робином гудом. он даже убегает из дома, перепугав и огорчив этим тетю полли. но этот мальчик - большой мечтатель и выдумщик, смелый, честный, верный в дружбе, не любит неверных, нечестных людей и клеветников. он берет вину девочки бекки, которая ему нравится, на себя, старается сообщить тете, что он живой, чтобы не волновалась. том сумел своей изобретательности превратить наказание в развлечение - так разрекламировал привлекательность крашения забора, которая выстроилась целая очередь желающих. на судьбу тома сойера выпадает много приключений, среди них и опасных. но он вместе со своим другом геком с честью выходит из всех опасных ситуаций, обнаруживает свои лучшие качества, хотя и наносит своим близким много забот. итак, марк твен ярко и убедительно показал детский мир американских мальчиков, которым пришлось столкнуться не только со своими, детскими проблемами, а и с жестокостью и несправедливостью взрослого мира. читатели верят, что том сойер вырастет добрым человеком и порядочным гражданином, не считая ни на что.

Як повісті про моряків, про острови, пригоди, шквали, про тайни схованих скарбів і мандрівців, що їх шукали, про лиходіїв, що зливали людською кров'ю чардаки*, — як до смаку тобі припали, юначе, давні ті книжки, як купер, белентайн старий для тебе автори бажані, — до рук ти сміливо бери просте моє оповідання. коли ж вітрила в океані тебе не надять, — то покинь: хай зникне в тьмі пірат останній, а з ним і я, як марна тінь. ллойдові осборну, американському джентльменові, присвячує цю оповідь, задуману й нарешті завершену в згоді з класичними його смаками, — вдячний за багато спільно проведених приємних годин — автор частина перша старий пірат розділ і старий морський вовк у заїзді "адмірал бенбов" сквайр трелоні, доктор лівсі й решта джентльменів попросили мене розповісти докладно все, що я знаю про острів скарбів, усю історію від початку до кінця, не приховуючи нічого, крім розміщення острова, та й то лише тому, що не всі ще скарби звідти вивезли. отож року божого я беруся за перо й повертаюся думками до тих часів, коли у мого батька був заїзд "адмірал бенбов" і коли під нашим дахом оселився засмаглий старий моряк з рубцем від шаблі на щоці. я пригадую, ніби те було тільки вчора, як він важкою ходою підступив до дверей нашого заїзду, а слідом за ним прикотили на візку моряцьку скриню. то був високий, міцний, огрядний чоловік з брунатним обличчям. над коміром його заяложеної синьої куртки стирчала просмолена косичка. руки в нього були" зашкарублі й пошрамовані, з чорними поламаними нігтями, а рубець на щоці мав неприємний блідо-багровий відтінок. пригадую, як він, стиха посвистуючи, оглянув бухту, а тоді раптом загорлав давню моряцьку пісню, яку так часто ми чули від нього опісля: п'ятнадцять хлопців на скрині мерця. йо-го-го, ще й пляшечка рому! голос у незнайомця був по-старечому тонкий і хрипучий, наче він надірвав його, тягнучи кабестана. потім він постукав у двері кінцем палиці, схожої на гандшпуг, і, коли вийшов мій батько, грубо зажадав від нього склянку рому. йому винесли ром, і він почав поволі його цмулити, знавецьки смакуючи кожен ковток і все ще на скелі й на нашу вивіску. — бухта нічогенька, — пробурмотів він нарешті. — непогане місце для шинку. і багато народу, друзяко? батько відповів, що, на жаль, народу тут буває дуже мало. — то й гаразд! — сказав моряк. — пристань саме для мене. гей, ти, голубе! — гукнув він чоловікові, що прикотив візка. — під'їжджай сюди, втягти скриню. я перебуду тут який час, — провадив він далі. — чоловік я простий. ром, шинка, яєшня — і більше мені нічого не треба. хіба тільки ще он та скеля, з якої видно в морі кораблі як мене звати? та що ж, зовіть хоч би й капі еге, я бачу, що вас непокої маєте! — і він кинув на поріг три-чотири золоті монети. — нагадаєте мені, коли вони вичерпаються, —промовив він, суворо глянувши на батька, мов командир на підлеглого.