Краткое содержание песенка о пехоте

Простите пехоте, что так неразумна бывает она: всегда мы уходим, когда над землею бушует весна. и шагом неверным по лестничке шаткой спасения нет. лишь белые вербы, как белые сестры глядят тебе вслед. - 2 раза не верьте погоде, когда затяжные дожди она льет, не верьте пехоте, когда она бравые песни поет, не верьте, не верьте, когда по закричат соловьи: у жизни и смерти еще не окончены счеты свои. - 2 раза нас время учило: живи по по-походному, дверь товарищ мужчина, а все же заманчива доля твоя: весь век ты в походе, и только одно отрывает от сна: чего ж мы уходим, когда над землёю бушует весна? - 2 раза 1961

Традиційно “старий і море” сприймається як гімн мужності людини, її волі й силі. отже, тема героїзму також присутня в цьому творі. тріумф над знищуючими є суттю героїзму. е. хемінгуей бачить героїзм на зразок сізіфової праці: вимагається безупинна робота для досягнення ефемерної кінцівки. герой з честю та достоїнством представ перед , таким чином, е. хемінгуей робить неостоїчний наголос на самовладанні людини. сантьяго говорить: “людина не для того створена, щоб терпіти поразки. людина може бути знищена, але перемогти її неможливо”. підтвердження цьому можна спостерегти й у роздумах старого над черепахами. “більшість людей безсердечно ставляться до черепах, адже черепашаче серце б'ється ще довго після того, як тварину вбили й розрізали на шматки. “але і мене - думав старий, - таке ж ” ототожнення свого серця з черепашачим звучить як ідея непереможності. незважаючи на всі страждання, які перетерпів старий, на всі невдачі, які його спіткали, головний герой повісті врешті-решт залишається непереможеним, з почуттям власної гідності. про це свідчить і розмова з марліном, коли старий повернувся лише з однією головою риби, і завершальна фраза твору: “старому снилися леви. ” знову виникає символ сили й молодості, який з'являвся у підсвідомості сантьяго двічі до цього. вірний хемінгуеївській формулі героїзму, сантьяго зі всіма випробуваннями та залишається з такою ж невдалою, але непереможеною душею, як і раніше. коли хемінгуей говороив, що йому повезло у тому, що він знайшов гарного старого, він мав на увазі не тільки гарні душевні якості свого героя. старий гарний не тільки своєю добротою, простодушшям і смиренням, під яким розуміється вміння жити у згоді із собою. у старого є щось більш значиме - справжній героїзм. на його долю випало дуже важке випробування. він веде свою титанічну боротьбу з цією невидимою рибою один на один, як і підходить для героя. і поєдинок цей все більше нагадує міф про боротьбу добра і зла, віри і розпачу, сили і слабкості. герой повинен вести боротьбу сам, тільки тоді у нього появиться можливість розкрити себе повністю, проявити усю свою мужність, стійкість, відвагу і вміння. старий знає про свою фізичну неміч, але він знає і друге - що в нього є воля до перемоги. "я все одно її переможу, - сказав він, - при всій її величині і при всій її красі. хоч це і несправедливо, - добавив він, - та я їй докажу, на що здатна людина і що вона зможе витерпіти". протягом всього поєдинку в думках старого весь час присутній хлопець. старий згадує про нього, і не тільки тому, що малий дуже допоміг би йому, якби був з ним у лодці, а головним чином тому, що малий уособлює в собі майбутнє покоління і старому хочеться закріпити в малому віру в себе, в тому що він, старий, ще може ловити рибу. адже він не раз говорив малому, що він незвичайний старий, і тепер розуміє, що пора це довести на ділі. "він доводив це уже тисячі раз. ну і що? тепер потрібно довести це знову. кожного разу це починається " щастя, яке посміхнулось старому, щастя, котре він завоював у тяжкій боротьбі з рибою, в нього вкрали акули. "хотів би я купити собі трохи щастя, якщо його де небудь , - сказав старий. - а за що ти його купиш? - спитав він у себе. - невже його можна купити на загублений гарпун, зломаний ніж чи покалічені руки? " підпливаючи до рідного села з обїдженим скелетом своєї риби, старий все ж відмовляється рахувати себе переможеним: "хто ж тебе переміг, старий? - запитав він себе. - ніхто, - відповів він. - просто я надто далеко зайшов в море". і насамкінець, головний висновок повісті: старий терпить поразку, але по великому рахунку він залишається непереможеним, його людська гідність ликує. і тоді він промовляє слова, у яких і виражений весь пафос книги: "людина не для того створена, щоб терпіти поразки. людину можна знищити, але її неможливо перемогти"