Іть скласти твір на тему "зображення трагічної долі жінки-кріпачки у творах т.шевченка"

людині дуже важко жити у світі без матері, без її любові та чутливого серця, яке зрозуміє всі болі і турботи своєї дитини. образ матері — доброї, щедрої на любов і ласку — постає перед нами із творів тараса шевченка. втративши маму дев'ятилітнім хлопчиком, великий кобзар усе життя тужив за найдорожчою людиною. тому і говорить митець про неї з таким обожнюванням:

слово мамо.

великеє, найкращеє слово!

серед усіх людських законів є один невмирущий у своїй благородності — закон жертви. кожен з нас більшою чи меншою мірою жертвує людям щось своє: час, знання, але найвища самопожертва — в материнстві. мати дарує дитині не лише свій час і безмежну любов — вона віддає все життя, всю себе, кожну мить сердечної теплоти. жертовність безталанної української матері тарас шевченко підносив до рівня найвищих надбань людської душі. з великим співчуттям розповідає митець про головну героїню поеми "наймичка" ганну, яка зневажила споконвічні цінності народної моралі, вчинила гріх, відцуравшись своєї рідної дитини, але спокутувала провину все життя, вимолюючи прощення у сина і бога. палко просить вона сина:

не лай мене; молитимусь,

із самого неба,

долю виплачу сльозами

і пошлю до тебе.

весь вік "каралася" ганна в "чужій хаті" і ніхто ніколи не бачив, як вона "щовечір, небога, свою долю проклинає, тяжко-важко " дивовижну силу пробуджує в ній материнська любов. адже ганна змогла перенести стільки горя — жила бідною наймичкою в господі свого сина, любила його мовчки і до кінця днів розплачувалася за гірку помилку молодості, навіть помирати їй довелося не у своїй хаті.

у стражданнях, що їх зносить мати-наймичка, щоб бути біля свого сина й оберегти синову долю, розкривається сила материнської любові, святість материнства, глибина душі героїні поеми.

у творах тараса шевченка доля жіноцтва нещаслива і майже завжди трагічна. але в той же час поет ставить звичайну жінку вище від усіх та усього, схиляється перед її вічними муками і терпінням, підносить образ матері до рівня національних святинь.

Автор – Олександр Пушкін

Рік написання – 1825 (коли поет відбував заслання в Михайлівському і не зміг приїхати на традиційну зустріч ліцеїстів).

Жанр – дружнє послання

Тема – спогади про друзів і ліцейське життя.

Ідея: уславлення дружби і вірності.

Основна думка: дружня підтримка допомагає вистояти під час життєвих випробувань.

Композиція. Вірш побудовано як монолог-звернення до друзів. У ньому можна виділити кілька смислових частин: звернення до всіх друзів-ліцеїстів, звернення до найближчих товаришів, хвала Ліцею і царю, роздуми про майбутнє товаришів-ліцеїстів. Формально твір ділиться на октави.

Художні засоби твору “19 жовтня”

Епітети: багряне убрання, поля зів’ялі й голі, тихе сяйво, келія пустинна, осінні негоди, чаша легкопінна, гіркі недуги,  щаслива путь, доля мандрівна, доля строга.

Порівняння: він, як душа; свій дар, як час, я тратив без угаву.

Метафори: міцнів під крилом коханих муз.

Риторичні запитання: Але чи й там усі з вас бенкетують?  Кого цей рік не дочекались ви?  Хто зрадив ще чудову нашу звичку,  Кого забрав холодний світ од вас?  Хто не прийшов на братню перекличку?  Чий голос змовк? Хто передчасно згас?

Риторичні оклики: Пора, пора! Ні наших мук, ні мрій  Не вартий світ; розвіємо оману!

Повтори: Пора, пора! Повніш, повніш!

Анафора: Ти простягав нам з моря руку;

Ти нас єдиних в спогадах носив;

Благослови: нехай живе ліцей;

Благослови, моя святкова музо.