Художні засоби до вірша олени теліги сучасникам

Вірш олени теліги "сучасникам" як моральний заповіт поетеси не лічу слів. без міри ніжність. а може, в цьому й є моя сміливість: палити серце в хуртовині сніжній, купати душу у холодній зливі. я ще і ще раз перечитую вірш олени теліги "сучасникам". намагаюся збагнути, що це: лист до читачів, щирий і відвертий, у якому авторка розповідає про себе? чи може, це — її своєрідний звіт перед нами, перед суспільством? як на мене, то вірш цей можна ще порівняти з ліричною піснею душі але, якщо навіть погодитися з усіма цими припущеннями, не можна не помітити найважливішого: на ньому стоїть адреса — "сучасникам". а це значить, що слова вірша звернені до кожної людини, що була сучасником поетки, і до сьогоднішніх сучасників, наших з вами. і тоді приходить розуміння, що у рядках цієї поезії зашифрований заповіт людини, яка знесла на абсолютно добровільну голгофу неймовірний тягар національної долі — підкреслений український патріотизм і утримала його. як на початку xx століття — леся украї вітрами й сонцем бог мій шлях намітив, та там, де треба, — я тверда й сувора. о краю мій, моїх ясних привітів не діставав від мене жодний ворог. у цьому зізнанні — величний і водночас важкий життєвий шлях дочки україни, яка, поєднавши сталь і ніжність у серці й поезії, окреслила перед сучасниками, минулими, сьогоднішніми і майбутніми, поняття щирого, а не плакатного патріотизму. я часто поруч з її ім'ям читаю слово "самопожертва". думаю, сама вона мало замислювалася над таким символом її життя. найважливішим для олени теліги було прагнення донести і показати співвітчизникам істинну любов до батьківщини, пробудити і їх серцях такі ж почуття, наповнити їх серця бажанням присвятити своє життя україні. тому вірш "сучасникам" є моральним заповітом кожному українцю.

Відповідь:

Юшка — помічник у коваля, він робить всю підручну роботу. Він схожий на старого: малий ростом, худий, погано бачить, у нього слабкі руки, йому всього сорок років, але «грудна хвороба» сухота (туберкульоз) підточила з дитинства його сили. Його кличуть Юхимом, але весь народ від мала до велика називає його Юшкою.

Він живе в будинку коваля Хазяїн годує його за роботу хлібом, щами й кашею. Цукор, чай і одяг він повинен купувати собі сам. Однак герой оповідання своє вбоге жалування (7 руб. 60 коп. на місяць) ні на що не витрачає Він працює від зорі до зорі. Його поява на вулиці містечка ранком і ввечері служить людям прикметою того, що або пора всім вставати й прийматися за роботу, або настав час лягати спати. Діти веселяться побачивши Юшки, але їхня радість швидко переміняється злістю. Чому він не поводиться так само, як інші люди? Дітям було б весело, якби вони те нападали на розгніваного Юшку, то тікали б від нього. Дорослі, як і діти, вихлюпують на цього не схожого на них людини «своє зле горе й образу». А безмовний Юшка, побитий, потерпілий від людської злості, говорить про те, що люди дуже люблять його виразити цю любов не вміють. Він говорить, що «серце в людях буває сліпе», що не дає розуміти, кого людина любить насправді, щоб робити тому, кого любиш, тільки добро Юшка щороку йде на місяць кудись. Платонов показує свого героя вдалині від людей, на шляху в інше місто. Там, де ніхто не мучить і не терзає його, він майже не почуває своєї страшної хвороби. «Юшка не приховував більше своєї любові до живих істот. Він відмінювався до землі й цілував квіти… він гладив кору на деревах і піднімав зі стежки метеликів і жуків». Ніхто точно не знає, куди й до кого несе він свої зароблені гроші в мішечку за пазухою. Тільки після смерті Юшки ми довідаємося, що всі його заощадження призначалися для дівчинки-сироти, що йому й родичкою не була. Оточуючі люди вважали, що життя цієї людини позбавлена всякого змісту, адже він нікому нічого не розповідав. Ця людина, такий нікчемних і жалюгідний в очах інших людей, скромно й тихо робив свою добру справу. Один тільки раз він збунтувався, сказавши у свій захист: «Я жити родителями поставлений, я за законом народився, я теж всьому світлу потрібний… Без мене теж, виходить, не можна». Після смерті Юшки жити людям у містечку стає гірше. Тепер ніхто сумирно не бере на себе їхня злість, і вона витрачається між людьми. Дівчинка, вихованка Юшки, «лікує й утішає хворих людей, не стомлюючись угамовувати страждання й віддаляти смерть від ослабілих». Так самовіддана любов Юшки до людей продовжувала робити свою добру справу й після його смерті. Про велику силу любові А. Платонов сказав так: «Любов однієї людини може викликати до життя талант в іншій людині або, принаймні, розбудити його до дії. Це чудо мені відомо… «