Готовність до самопожертви героїв новел о. генрі

колись давно , душа бермана споріднилася із душею джонсі. він зміг зрозуміти всю глибину відчати дівчину і бажання жити. і якщо сью і лікар лікували хворобу, старий художник зміг вилікувати душу. берман створив свій заповітний шедевр, який урятував людині життя. і цим шедевром став намальований листок плюща. тому справжній шедевр – це твір, подібний людям. ми запалюємо свічку, вона згорає, але дає тепло, світло…так і берман.

  отже, о. генрі є читачам зрозуміти, що сенс життя в самому житті: треба жити всупереч обставинам, . разом із джонсі ми усвідомлюємо, що життя нам дається один раз, тому маємо витратити його на добрі справи, заради інших людей.

    о. генрі написав філософську притчу  про життя і смерть, мистецтво  і вічність. твір, у якому один з головних героїв, помираючи, залишає відчуття просвітлення, адже прекрасні вчинки закономірно породжують прекрасні почуття, а щедрість настільки безмежна, що її вистачає не на одну людину. письменник убачає причини несправедливості передусім в одвічному конфлікті добра і зла, у самій сутності людини. можливо, тому так часто зустрічається в його творах happy end, що новеліст прагне посилити в людях надію на краще.

Если катерина всё-таки любит бориса, то сам борис глубокого чувства к героине не имеет. когда дикой отправил его в сибирь, борис не согласился взять катерину с собой, объясняя это просто: “нельзя мне, катя. не по своей воле еду”. прощясь с “катей” он даже не хотел с ней встречаться, он хотел лишь “с тем местом проститься, где они встречались”. кто же после этого борис? но катерина не видит этого, полагая что им положено разлучиться судьбой. и затем, наконец, следует смерть главной героини. что она нам доказывает? разрешается ли конфликт драмы? на мой взгляд, нет. все свои проблемы, которые она сама себе создала, катерина хочет решить смертью, показывая слабость своего характера и разума. катерины, я считаю, является слабостью.