Белые ночи 1. почему "белые ночи" - сентиментальный роман? ? 2. главный герой - это только конкретный человек или ещё и тип личности? 3. каким вы увидели город в произведении?

белые ночи-сентиментальный роман, так как главным героем является мечтатель, живущий в своем выдуманном прекрасном мире. главный герой рассматривается как такой тип личности как мечтательная сентиментальная натура. "и напрасно мечтатель роется, как в золе, в своих старых мечтаниях, ища в этой золе хоть какой-нибудь искорки, чтоб раздуть ее, возобновленным огнем пригреть похолодевшее сердце и воскресить в нем снова все, что было прежде так мило, что трогало душу, что кипятило кровь, что вырывало слезы из глаз и так роскошно обманывало.." город в произведении представлен как холодный и чужой мир, не принимающий людей, не спешаших никуда: шум, толкотня, грубость и раздражительность.. лишь за городом главный герой чувствовал себя свободно, поэтому, не замечая того, уходил прочь из города в своих долгих прогулках. 

Філософські роздуми омара хайяма про сенс життя та людину хвилюють не одне покоління людей усього світу. у який би час ми не жили і де б не була наша батьківщина, нам добре зрозумілі мудрі афористичні вислови омара хайяма, його глибокі філософські думки, що сповнюють наше життя високим змістом. життя та творчість омара хайяма — це постійний пошук істини. та чим ближче він наближався до істини, тим більше починав розуміти, що вона недосяжна, а всі знання мізерні і бліднуть перед одвічною таємницею створення всесвіту і людини. кожний чотиривірш поета — це маленька поема, яка вражає своєю філософською глибиною та людською мудрістю. основною ідеєю рубаї омара хайяма є ствердження права людини на радість земного буття. поет вважає, що не можна гаяти ні хвилини, нехтувати жодною можливістю, щоб отримати свою міру щастя на землі. рубаї наповнені ідеями гуманізму, впевненості, що людина має право бути такою, якою вона створена. поет вважає, що і йому ніхто ні в чому не повинен дорікати — він хоче радіти життю і не думати про те, що на нього чекає в майбутньому. девізом творчості омара хайяма можуть бути слова: «хай живе життя! » мудрий той, хто прожив його за високими законами доброти, любові, людяності. рубаї хайяма пронизані вірою поета в абсолютний закон буття — вічний і неперервний рух. ми знаходили в філософських міркуваннях поета відповіді на багаточисленні запитання, що ставить нам сучасне життя. гаслом творчості омара хайяма можуть бути слова: «хай живе життя! » усі помремо, перетворимося на глину, але воістину мудрий той, хто проживе свій вік за законами людяності, доброти: боюсь, що більше ми не вернемось додому, ні з ким не стрінемось у обширі земному, цю мить, що ти прожив, вважай своїм трофеєм. бо що нас потім жде, не дано знать нікому. життя — це мить, сповнена невідомого для людини сенсу, але якою буде ця мить,— залежить від самої людини: хай кожна мить, що в вічність промайне, тебе вщасливлює, бо головне, що нам дається тут,— життя: пильнуй же! як ти захочеш, так воно й мине. поезія хайяма — не страх перед «навісною долею» і не покірність їй, а сприйняття життя в його миттєвій красі. не всесвітня жура, а насолода кожною хвилиною цього життя: безглуздо мучити себе самого — хай малий достаток твій, ти лишку не шукай: тим, що од вічності записане тобі, будь задоволений, бо це ж і є твій пай! з першого погляду заклик поета — «лови мить! » — сприймається, як відчайдушне намагання людини урвати шматочок мінливого щастя. насправді ж у віршах криється глибокий підтекст, і лиш потрібно розуміти як певне сприйняття життя, як систему оптимістичного світосприйняття людини, як заклик звільнитися від кайданів, що сковують відважний політ людської думки. і либоке гуманістичне розуміння сутності людини як особистості вільної, створеної для постійного самовдосконалення, пронизує поезію омара хайяма: хіба у всесвіті найкращий твір — не ми? в очах у розуму зіниця й зір — не ми? це коло всесвіту скидається на перстень, а камінь, що горить ясніш од зір,— це ми. хайямівський ліричний герой у постійному пошуку недосяжної істини. тому в віршах звучать скепсис і відчай, віра і заперечення: «ні мусульманин — ні єретик», «ні рай — ні пан», «ні насолода — ні страждання». хайям любить закидати читача запитаннями: «так що ж робити? », «то як же бути! », «так що ж то далі? » що небо виграло, вдихнувши в мене душу? коли піду я геть, що в світі я порушу? кого я не питав, ніхто не пояснив, чому я в світ прийшов, чому я зникнуть мушу. «що ж є основою буття? » — запитує поет. розум? віра? а може, одвічна боротьба добра і зла? і віддає перевагу любові як першооснові людського існування: шукав поради я у зошитах сторіч — і скорбний друг таку промовив річ: «щасливий тільки той, з ким поруч мила, схожа на місяць — білозір у довгу-довгу ніч! » у віршах поета багато недосказаного. він спонукає читачів мислити самостійно, йти дорогою пошуку й думати. а висновок? у його рубаї: цей топче стежечку до монастирських брам, той шлях до істини собі торує боюсь, настане день і пролунає голос: «ви блудите, сліпці! не тут вона й не там! » омар хайям доторкнувся до вічних таємниць буття. він не розкрив їх людству, бо розумів, що кожна людина має право вибору. може в цьому і полягає основний сенс гуманізму, який сповідав хайям. основною ідеєю рубаї хайяма є ствердження прав людини на радість земного буття. життя — це мить, сповнена невідомого для людини сенсу, але якою буде ця мить, залежить від самої людини.