Твір сопілка напишіть (на сьогодні)

влітку та навесні святкують багато народних та релігійних свят. свято івана-купала святкують в середині літа, в найспекотнішу ніч. воно бере початок з дуже давніх часів, коли наші предки поклонялись багатьом богам. юнаки й дівчата ввечері йдуть на річку, запалюють там купальське вогнище, стрибають через нього. дівчата плетуть вінки і пускають їх по воді. дивляться, якою буде їхня доля, ворожать на вінках. у купальську ніч у лісі можна знайти квітку папороті й відкрити для себе всі закриті скарби. це свято оповите .

майже в усіх народів є улюблені рослини-символи. у канадців – клен, у росіян – берізка, а в нас – верба й калина. правду каже прислів’я: без верби й калини нема україни. з давніх-давен наш народ опоетизував цей кущ, оспівав у піснях. наруга над нею вкривала людину ганьбою. дітям, аби ті не нівечили цвіту, казали: не ламайте калину, бо накличете мороз. справді, калина цвіте насамкінець весни, коли вже відходять заморозки. тож; не дивно, що колись цю рослину цінували особливо. не було, здається, хати, біля якої не кущувала б калина. як забіліють квіти, дівчата ними коси прикрашають. а вже коли достигали, їх вішали попід стріхою. йдеш, бувало, селом – хати, неначе в коралах, червоніють густими намистинками. в народній медицині, очевидно, не було помічніших ліків од застуди, ніж калиновий чай. калиновим цвітом чи оздоблювали гільце молодої. побачу цю ніжну, тремтливу дівчину-красуню, і наринають світлі спомини якось пішли ми з мамою на урочище, щоб запасти на зиму калинових кетягів. мама зупинилася біля куща над криницею і мовила: «ось тут стояла колись наша хата. як тільки ми побралися з твоїм батьком, одразу й оселю заходилися зводити. а під осінь я висадила біля застільного вікна кущ калини. чи то земля така родюча, чи тому, що поливала, тільки швидко розрослася. соловейко на ній гніздо звив і щовесни нам оддячував піснями. згодом, як ти мав з’явитися, тато із пагона змайстрував сопілку. було таке повір’я, «якщо зробити з калини сопілку, в сім’ї неодмінно з’явиться син — продовжувач роду. так воно чи ні — суди сам. але коли переїздили, я ні за чим так не тужила, як за калиною…».

коли вже ув’язували в пучки ваговиті грона, мама попрохала: «може б ти, синку, пересадив калину, щоб гарний споминок був і мені, і тобі? » за кілька днів у нашому городі вже світилися сизуваті пагони. дбайливі мамині руки викохали їх, і невдовзі біля вікна зацвіла першим квітом калина. завжди, коли я приїздив у гості до неньки, нона одразу ж нагадувала: «ось глянь, яка красуня! а пам’ятаєш, як ми її садили? тепер, коли тебе довго немає, я дивлюся на неї і згадую: «любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте».

* немає вже мами, але є калина — мамина мудрість, мамине безсмертя…

нині я часто буваю в рідному селі. заможно живуть люди. на рівненьких, дбайливо доглянутих грядках кущує полуниця, рання городина, парникові квіти. «ходовий товар» нині в пошані, його оцінюють ринковим попитом. і все ж сумно і боляче, що поряд з достатком часто виростають по селах високі паркани. заростають споришем на-впростецькі стежки до сусіда, затихає колективна пісня…

кущ калини біля материної хати. це не тільки окраса, а й глибокий символ. це наш духовний світ, наша спадщина. кущ калини опредмет-нює і красу й духовний потяг до своєї землі, свого берега, своїх традицій. хіба не про це говорить народна поезія: калиновий міст, калинова сопілка, калинова колиска? мені здається, що тому, хто не посадив на обійсті калини, а ще гірше — коли викорчував — ні йому, ні його дітям ніколи не почути найніжнішої, найбентежнішої у світі пісні. ії може подарувати лише сопілка з маминої калини.

Не розмовляй на уроках. скільки можна теревенити? вони цілий день про новенького. вікторія висловила на уроці свою думку. я тобі розповім одну історію про маленьокого хлопчика. невже ти розказала йому наш секрет? вікторія михайлівна оголосила всім свою пропозицію. а ці дівчата все розводять у дворі