Михайло коцюбинський дорогою ціною. виписати з описів природи приклади персоніфікації у цьому творі

Утворі михайла коцюбинського «дорогою ціною», крім основних дійових осіб, є ще одна дійова особа — це час. пригоди остапа і соломії в межі кількох тижнів, але зміст твору охоплює близько двох століть. читаючи оповідання, ми глибоко проникаємо у славні й трагічні сторінки історії українського народу.«діялося се в тридцятих роках минулого століття», — перше речення твору вводить нас у минувшину. на вільні українські землі прийшла панщина. кріпосники заганяли селянство у ярмо, а воно «тягло свою долю з глухим ремством». народ, немов дикий тур, загнаний, знесилений, але ще овіяний чистими степовими вітрами, мріяв про волю. кріпацтво підминало під себе волелюбних степовиків, та часом пани із жахом помічали дикий вогонь у очах підкорених селян. «вільний дух народу ще тлів під попелом неволі», ще із долонь старшого покоління не зійшли мозолі від шабель і молодь рвалася з неволі у бессарабію, на вільні землі. там, за дунаєм, козацтво організувало нову січ, звідти на україну, немов контрабанду, пересилало палкі заклики тікати на волю.кріпаки спалювали садиби панів, псували знаряддя, зі зброєю в руках виступали навіть проти царських військ. настав час устима кармелюка.іншою формою протесту була втеча кріпаків від пана. це явище стало таким масовим, що в деяких селах залишилося менше половини кріпаків. у архівах зберігаються документи, в яких сказано, що тільки на київщині на березень 1816 року налічувалось 25 тисяч утікачів. їх розшукували спеціальні загони, ловили і жорстоко карали, щоб страх перед шпіцрутенами і засланням у сибір став пересторогою тим, що готувалися до втечі, але потік бунтівників від того не зменшувався.ще про одну історичну подію говориться в оповіданні — про повстання українського народу, яке назвали коліївщиною.у 70-х роках xviii століття кордон речі посполитої доходив аж до києва. поляки вважали українців бидлом, забороняли розмовляти рідною мовою, глумилися з православної віри. пани-шляхтичі присвоїли собі право карати і навіть страчувати селян за прояв найменшої непокори. наляканий розмахом боротьби польський уряд ухвалив постанову, що забороняла поміщикам убивати селян, але магнати і шляхтичі були невдоволені цим рішенням сейму і 29 лютого 1763 року в місті барі на поділлі створили конфедерацію — політичне і військове об’єднання, яке боролося за збереження необмеженої влади польського панства. ось тоді і почалося повстання ів, яке сколихнуло всю україну. його очолив запорозький козак, якого записали пани кріпаком, максим залізняк. близько 1300 ів виступили у визвольний похід і попрямували до міста-фортеці умані. проти них конфедерати вислали кінноту на чолі з сотниками іваном гонтою і пантелеймоном уласенком. але вони обидва разом з військом приєдналися до максима залізняка і взяли умань. ось тоді і умились пани в умані власною кров’ю, про що згадує в творі коцюбинський.повсталі оголосили правобережну україну вільною, скасували кріпацтво та всі повинності. це налякало царський уряд. у 1798 році гонту і залізняка схопили. у селі кодня на волині відбувся спеціальний суд, що засудив на смерть гонту і сотні ів, а залізняка після знущань відправив у сибір на каторгу. про розправу в кодні теж говориться у творі.пам’ятаючи про волю, яку забрали в них пани, селяни кидали все дороге для них і тікали. за голову кожного втікача було призначено винагороду, і тому їм важко було сховатися серед місцевого населення.остапові, героєві твору «дорогою ціною», вдалося вижити. рятуючи його від смерті, загинула соломія. на все життя остап залишився самотнім. постарівши, він оселився на березі дунаю, бистрі води якого забрали його кохану, і довгими вечорами прислухався до вітру і шуму води. йому здавалося, що то соломія кличе його до себе.на спині в остапа списане все його життя: «оце ззаду пам’ятка від пана, а спереду, між ребрами, маю дарунок від москаля… кругом латаний».дорогу, гірку ціну заплатив остап за волю.панам здавалося, що їм вдалося назавжди придушити потяг українців до волі, скорити дикого тура, перетворити на покірного робочого вола. вони вдягли ярмо неволі на шию колись гордого народу, але ще не раз дика, непокорена сила прокидалася. і тоді знову палали панські маєтки, знову магнати тряслися від страху за своє життя, і знову селяни тікали від панщини. михайло коцюбинський написав твір «дорогою ціною» у передгроззя революційних подій 1905—1907 років. ненависть до панства, що жевріла іскрою під попелом, вже готова була розгорітися новим, небувалим вогнем.

стихотворение «зимнее утро» пушкин написал 3 ноября 1829 года. в тот период поэт пребывал не в лучшем душевном состоянии, его жизнь была полна печали и одиночества. поэтому яркое и восторженное стихотворение «зимнее утро», воспевающее красоту зимы, стало приятной неожиданностью для критиков и друзей александра сергеевича.

творчество пушкина буквально пронизано лирическими произведениями. поэт неоднократно признавался, что не только с трепетом относится к , мифам и народным традициям, но и не перестает восхищаться волшебством природы. «зимнее утро» без преувеличения можно считать одним из самых удачных стихотворений пушкина на эту тему.

относят это произведение к жанру пейзажной лирики. романтично звучит уже его название. в воображении читателя тут же возникают прекрасные картины природы, деревья в ослепительном снежном убранстве.

структурно «зимнее утро» разделено на пять строф, каждая из которых представляет собой шестистишие. в первой строфе поэт передает свое восхищение морозной зимой и нежно призывает возлюбленную проснуться. во второй строфе настроение автора меняется. пушкин вспоминает хмурый и ненастный вчерашний вечер, который был заполнен буйством и негодованием стихии. поэтому лирический герой восхищен замечательной погодой в утренние часы. антитеза во второй строфе придает всему произведению особый колорит.

четвертая строфа, после описания погожего утра, возвращает читателя в теплую комнату, где раздается веселый треск поленьев в печи. последняя часть произведения вновь приглашает читателя любоваться зимними пейзажами, совершив прогулку в санях. динамично сменяющие друг друга картины природы пушкин насыщает яркими и точными деталями: янтарный блеск огня, великолепные ковры снега, блестящая река подо льдом.

«зимнее утро» написано мелодичным четырехстопным ямбом со смешанной рифмовкой (аавссв), которая придает произведению особую легкость. четыре строки с женской рифмой (первая и вторая, четвертая и пятая) разбавлены в каждой строфе двумя строчками с мужской рифмой (третья и шестая).

существительные в стихотворении яркий образ зимнего морозного утра: солнце, небо, лед, иней, речка, ель, мороз. столь же удачно пушкин использует глаголы, которые насыщают текст динамикой жизни: явись, лежит, проснись, блестит, чернеет, зеленеет.

чудесный день, великолепные ковры, прозрачный лес, янтарный блеск, веселый треск, милый друг – такие положительные эпитеты в душе читателя радостное настроение. а вот для изображения вечернего ненастья пушкин использует словосочетания и сравнения с негативной окраской: «луна, как бледное пятно», «на мутном небе», «тучи мрачные». для вьюги и мглы поэт применяет олицетворение, придает им свойства, характерные для человека: «мгла носилась», «вьюга злилась».

своеобразна в «зимнем утре» и синтаксическая структура языка. в начале произведения автор использует повествовательные предложения. они читаются спокойно. затем сюжет меняется, становится взволнованным, что отражается в восклицательных предложениях. имеются также вопросы, один из которых – риторический.

пушкин широко использует обращения (красавица, друг прелестный, друг милый), вводные слова и прямую речь, что создает у читателя ощущение причастности к событию. с шипящих и звонких согласных, а также удачное созвучие гласных (ассонанс) и скрип снега, и топот лошадиных копыт. в первой строфе часто слышится звук холодного зимнего утра – «эс», а во втором шестистишии повторяется звук «эль», ощущения от морозного воздуха. эффект «янтарного блеска огня» и потрескивания сухих поленьев подчеркивают твердые согласные «т» и «р». той же цели служит намеренная тавтология – «треском трещит».

лирический герой произведения предстает перед читателем человеком поэтичным, тонким, любящим родную природу и умеющим разглядеть красоту. бодрый и радостный тон стихотворения создает ощущение чего-то светлого и праздничного.

в наследии пушкина есть немало произведений с зимними пейзажами, но «зимнее утро» отличается от других особым мастерством и жизненной силой.