Знайти в кожному реченні усі можливі тропи (метафора, персоніфікація, епітет, порівняння, синекдоха, метонімія, гіпербола, алегорія) 1)так ніхто не кохав. через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. 2)«хіба ревуть воли, як ясла повні? ». 3) у ставочок упав місяць олімпійським факелом. 4) з лісу у широких киреях виходять вечір і туман; вони спиняються біля узлісся і думають: куди б це піти? 5)ледачі руки приводять до вбогості, а роботящі збагачують.

Парк. Як добре, що він у нас був. І не просто був, а буяв, дихав, заманював! Такий величезний, розкинутий на незліченних гектарах, невимiрний! Кожен iз нас, молодших і старших, приходив до нього трохи не з побожним онімінням і завжди відкривав щось таке, що хоча б на півжиття залишиться спомином. Наш парк перевершував будь-який інший: він був чудесним лісом. Він існував поза часом і в позачасі тривав.

Покинутий десь на галявині псевдокитайський павільйон, застиглий танок гіпсових німф довкола рясно порослого асфоделями пагорба, заґратований і напівзавалений каменями лаз у розбійничу печеру. Я міг би й тягнути далі цей перелік моїх тодішніх дивовиж. І всі вони трапилися протягом одного-єдиного літа! Бо кожне моє, як і моїх ровесників, літо... Минало? Нi! Пролітало, проносилося! В парку. В його, іноді аж до грудей, високій траві.

Хоч найважливіша була осінь. Ви її любите? Якщо ви не злюбили осінь, то вам У дитинстві не пощастило з парком. Таким, як мій, що спершу заливав усього себе червоною і жовтою барвами в цілковитій невичерпності їхніх напівтонів, а відтак, поступово скидав ту червінь і жовтину до решти, дощенту оголюючись на зиму. Тоді-то й наставала пора особливоï чуйності: млистими, передсвітанковими годинами, до парку починали заходити невеликі групи мисливців.