Двенадцать месицов королева попала к новогоднему костру была вина в этом патчерица

Ана не была винна она сама пошла к ним

Поетична творчість лесі українки стала своєрідним висвітленням гідного начала в людині, її прагнення до боротьби проти жорстокості та свавілля можновладців. наче кинуті в збайдужілі серця учасників цієї боротьбі іскри вогнища прометея, її вірші запалювали серед людей вогонь нескореності долі, знайти єдиний вірний шлях в майбутнє, який до кращого, вільного та незалежного життя. безсмертна творча спадщина лесі українки стала неоціненним внеском не тільки в українську літературу, а й культуру усього прогресивного людства. в українській поезії вона стала продовжувачкою, а точніше, спадкоємницею українського генія т . шевченка та вогненної поезії і. франка. ще один відомий митець української літератури м. рильський вважав лесю українку «не тільки найбільшою жінкою-письменницею в світі, а й одним з найоригінальніших світових поетів». перші кроки талановитої української письменниці у чарівний світ літератури були схожі на весняне пробудження природи після довгого зимового сну. вже в перших своїх поетичних збірках вона шукала свій естетичний ідеал. яким повинен бути справжній митець, що він винен принести людям, яке слово винен зронити? вже тоді у рядках її віршів з’явилися і «безжалісні мечі», і «вогнисті блискавки», і багато інших, не менш яскравих порівнянь поетичних творів зі справжньою зброєю, потрібною у боротьбі проти поневолювачів українського народу. леся українка щиро вболівала через те, що не має можливості і сама зі зброєю в руках примкнути до лав борців за краще майбутнє рідної землі. мабуть, тому увесь вогонь своєї душі вона вклала в слово – єдину доступну їй зброю: «тільки життя – за життя! мріє, станься живою! слово, коли ти живе, статися тілом пора». участь у визвольній боротьбі письменниця вбачала у служінні рідному народові через власний внесок у розвиток української літератури і культури. вона була впевнена, що поет, у першу чергу, повинен бути лицарем та захисником скривджених і поневолених. наприклад, у своїй поемі «давня казка» леся українка каже: «не поет, хто забуває про страшні народні рани, щоб собі на вільні руки золоті надіти кайдани! » коли знайомишся з поетичної творчістю лесі українки, стає зрозумілим, що свій ідеал письменниця створювала на основі власних філософських поглядів та політичних переконань. звідси її розуміння того, що справжня поезія – це велика сила, яка здатна знедоленим у боротьбі проти тиранії, здатна людині визначитися у вирі історичних шляхів та переплетінь доль. своїм обов’язком леся українка вбачала «сіяти квіти на морозі» і доти поливати їх гіркими сльозами, доки не розтане лід зла і гніту, доки не зійдуть квіти щастя. вона усе своє життя підіймала «на гору круту крем’яну» важкий камінь і робила це з усмішкою на вустах, усе життя шукала «зірку провідну, ясну владарку темних ночей», яка б освітила шлях українського народу до щастя. вона була упевнена, що справжній митець повинен у будь-яких обставинах разом із народом переживати і страждання, і сум, і радість.