Участники и их цели -турецкой войны 1877-1878 года

-турецкая война  1877—1878 годов  (тур.  93 harbi)  — война между  российской империей  и союзными ей государствами с одной стороны, и  османской империей  — с другой. была вызвана подъёмом национального самосознания на  . жестокость, с которой было подавлено  апрельское восстание  в  болгарии, вызвала сочувствие к положению  христиан  османской империи в европе и особенно в россии. попытки мирными средствами улучшить положение христиан были сорваны упорным нежеланием турок идти на уступки европе, и в апреле 1877 года россия объявила турции войну.

в ходе последовавших боевых действий армии удалось, используя пассивность турок, провести успешное форсирование  дуная, захватить  шипкинский перевал  и, после пятимесячной осады, принудить лучшую турецкую армию  осман-паши  к капитуляции в  плевне. последовавший рейд через , в ходе которого армия разбила последние турецкие части, заслонявшие дорогу наконстантинополь, привёл к выходу османской империи из войны. на состоявшемся летом 1878 года  берлинском конгрессе  был подписан  берлинский трактат, зафиксировавший возврат россии южной части  бессарабии  и присоединение  карса,  ардагана  и  батума. восстанавливалась государственность болгарии (завоёвана османской империей в  1396 году) как вассальное  княжество болгария; увеличивались территории  сербии,  черногории  и  румынии, а турецкая  босния и герцеговина  оккупировалась  австро-венгрией.

краї́нське націона́льне відродження — соціальний та політичний рух на території Російської та Австро-Угорської імперій, що виступав за національно-культурне відродження й становлення української нації. Існує безліч різних теорій і оцінок сутності українського національного відродження, як політичного, соціального, національно-визвольного руху. Український національний рух зародився на території Російської імперії у колах козацької старшини, під впливом історичних процесів у Європі кінця XVIII ст. Великодержавна політика царського самодержавства призвела до піднесення українського національного руху в Росії в середині XIX ст. На початку XX ст. він остаточно перейшов у свою політичну стадію і характеризувався активною боротьбою українців за свої як культурні, так і політичні права. З виникненням українських партій, розв'язання національного питання в Росії пов'язується з розв'язанням політичних проблем: ліквідація самодержавства, встановлення парламентаризму, надання демократичних свобод[1][2].

Зміст

1 Історія

1.1 Початок

1.2 У Російській імперії

1.3 В Австро-Угорщині

2 Історіографія

2.1 Перші спроби аналізу

2.2 Сучасний стан

3 Критика

4 Див. також

5 Примітки

6 Література

7 Посилання

Історія

Серед дослідників відсутній єдиний погляд про час і місце виділення з українофільства як феномену політичного українського руху. Також дискусійним є питання про основні рушійні сили його формування.

Объяснение: