Поезія французького символізму середина 2 столяття

наприкінці хіх ст. письменники активно шукали шляхів оновлення літератури. реалізм і натуралізм вже не задовольняли митців, які намагалися здійснити прорив зі світу буденного у світ краси та гармонії, де панує вічна істина. письменники мріяли про такі твори, які відображували б не об’єктивні предмети і життя людей, а духовне буття, що на їхню думку, має особливе значення. як зазначив стефан малларме, все єство поетів заполонила думка про книгу, де було б “орфічне потрактування землі, справжнє призначення поета і найвища мета літературного дійства – бути знаряддям духу”. ці прагнення знайшли втілення у теорії й практиці однієї з літературних течій модернізму – символізму, який виник і найяскравіше розвинувся у французькій поезії, справивши величезний вплив на всю світову літературу.

з глибокої давнини людині притаманне символічне розуміння світу. одна концепція символу склалася лише в епоху романтизму – у творах і.канта, ф.крейцера, й.-в.гете, ф.шиллінга. німецькі романтики зробили вагомий внесок у розвиток теорії, показавши багатозначність символу, його здатність втілювати “ загальну ідею”.

відлуння німецької романтичної філософії символу досягло і франції.

французька романтична лірика середини хіх ст. підготувала перехід до якісно нового етапу літератури – символізму, який став результатом поступового розвитку мистецтва.

як літературна течія символізм сформувався у французькій поезії 70-80 років хіх ст. і розвивався до початку хх ст. історію французького символізму поділяють на три етапи. перший – 70-ті –друга половина 80-х років хіх ст. – період становлення напряму. у цей час с.малларме організував літературний салон для молодих поетів, які шукали у віршах засоби розкриття “цілісних емоцій” та навіювання настроїв. у 1886 році була опублікована стаття ж.мореаса “літературний маніфест. символізм”, яка містила програму нової течії в ліриці. поетичні відкриття збагачували твори п.верлена, с.малларме, а.рембо та інших ліриків франції.

символізм активно розвивався протягом другого етапу у 80-90-ті роки. період підйому засвідчили твори ф.вьєле-гріффене, а. де реньє, е.рейно, е.верхарна, ш.моріса, с.малларме, г.кана, м.метерлінка.

у третій період відбувається спад символізму, символістський рух у франції поступово згасає. хоча у цей час багато письменників ще активно працювали, але етстетика символістів уже не задовольняла письменників, які шукали нових форм. французький символізм був значною яскравою і цікавою епохою в поезії з неповторними художніми відкриттями і лутературними знахідками.

французькі символісти проголосили існування кількох світів: реального ( об’єктивного), духовного ( суб’єктивного) та ідеального ( світу вічних ідей). на їхню думку, матеріальна природа – лише оболонка для духовної субстанції, яку має звільнити поет, щоб спрямувати її на пошук вічної ідеї, краси та гармонії.

одним з найважливіших принципів символістської поезії є сугестія (лат. suggestio – натяк, навіювання). французькі символісти започаткували створення таких образів і символів, які навіювали певні настрої, асоціації та аналогії читачам. поети не виказували своєї думки безпосередньо, нічого не з’ясовували до кінця, не робили висновків і тим більше не повчали. вони давали змогу читачам самим “домислити і завершити написане”.