Сочинение на тему і возвеличемо на диво і розум наш і наш язик.

Українська мова - велике духовне надбання нашого народу моє ставлення до української мови любов до рідного краю, до батьківщини виявляється в любові до рідного слова. словом рідним треба дорожити, як честю матері, як совістю. якщо людина байдужіє до рідної мови, то в її душі вмирає краса рідної землі, вона втрачає зв'язок з нею. людина стає без роду, без племені, котиться перекотиполем у безодню бездуховності й жорстокості, перетворюючись на подобу людини. але що то значить бути бездуховною людиною? це просто істота, біологічна істота без серця, без душі. ми часто милуємося крає природи. слухаємо шепіт дерев у саду, спів птахів у гаю. бачимо, як журно хилиться колос пшениці на ниві в очікуванні хліборобських рук. зачудовано спостерігаємо, як квіти ніби вибігають на берег річки й здивовано дивляться на її швидкий плин у невідомість. замріяно стоять верби на березі, опустивши зелені коси у воду. про що вони мріють? земна краса завжди прагнула натхненного слова. воно лишилося в багатющій скарбниці української пісні, казки, легенди, поезії. хай же вічно звучить музика народного слова. нехай неповторні його пахощі стануть для кожного з нас найдорожчими і найріднішими. саме так я уявляю собі ставлення до рідної мови. думка моїх однокласників була одностайна: людина не може існувати без своєї мови, без культури свого народу. я не закликаю всіх одягати національний одяг, — від цього українцем не станеш, але не знати українцям своєї мови просто соромно. вважаю, що кожен повинен знати мову й пісні своєї бабусі, яка так щиро колись розповідала нам казки, яка вчила співати. щиро вдячна своїй бабусі за те, що вона прищепила мені любов до рідної мови, до рідної землі.

Мені з раннього  дитинства народні казки, я просив мені їх читати якомога часто. з казок я дізнавався про нечувані пригоди, небувалих людей, химерних тварин. одна з таких казок - "мудра дівчина". в ній йдеться про дочку бідного, убогого чоловіка - марусю. позиваючись з багатим братом, чоловік розумів, що мусить віддати йому останнє своє майно. але маруся все врятувала. пан, лінуючись чесно судити братів, загадав їм загадку: що на світі ситніш, прудкіш, миліш за усе? але для мудрої дівчини  марусі такі панські загадки не становили ніякої складності. всі вона відгадувала - і цю, і наступні.  тому мені й подобається ця народна казка - вона відображає мудрість української простої жінки.