Когда и где на территории нашей страны появились древние люди?

Наиболее древние государственные образования возникли в закавказье и средней азии. древнейшим государством на территории бывшего , как считают , было государство урарту, северная часть которого располагалась на территории современной армении (ic - vi вв. до н. э.) . урарту было типичным древневосточным рабовладельческим государством, близким по своей культуре и социально-политическому строю к ассирии и вавилону. по форме правления государство урарту было монархией. во главе его стоял царь, которому принадлежала верховная светская и духовная власть. царь являлся крупнейшим рабовладельцем. главным источником рабства являлся плен. труд рабов широко использовался на строительстве ирригационных сооружений, водопроводов, крепостей, дворцов знати, дорог. значительную и влиятельную часть рабовладельцев составляли жрецы. жрецы осуществляли идеологическую функцию государства. государство урарту просуществовало около трех веков, до vi в. до н. э. , а затем пало под ударами ассирийцев. через три века после гибели урарту господство над основной частью его территории переходит к племенным союзам арме и хайя и страна получает название великой армении. вопрос об общественном строе древней армении принадлежит к числу дискуссионных. поскольку там достаточно широко применялся труд рабов, большинство считает древнеармянское государство рабовладельческим. вместе с тем обращают внимание на то, что основными производителями материальных благ были свободные общинники, а многие из так называемых "рабов" были в действительности лишь зависимыми людьми, сохранявшими часть личной свободы. на этом основании возникло предположение о том, что в армении, как и во многих других восточных странах того периода, существовал некий недифференцированный или нерасчлененный способ производства, содержащий в себе зародыш как рабовладельческой, так и феодальной формации. в iii в. до н. э. возникает древнегрузинское иберийское царство, центром которого были районы по среднему течению реки куры. в i в. до н. э. на территории современного северного азербайджана и дагестана образуется еще одно государство, известное под названием албании (по племени албанов) . в iv в. н. э. в закавказских государствах распространяется христианство и в каждом из них возникает оригинальная письменность. с iv по vii вв. армении, грузии, албании была наполнена непрерывной борьбой за независимость против власти иранских сасанидов и византийских императоров, неоднократно деливших между собой их территории. политическая средней азии в i тыс. до н. э. - середине i тыс. н. э. во многом напоминает политическую закавказья того же периода. народы этого региона оказывались под властью или влиянием тех же ахемеридов, селевкидов и сасанидов. здесь издавна жили кочевые племена ираноязычных саков и массагетов. в середине i тыс. до н. э. в средней азии появились союзы племен, непосредственно предшествовавшие образованию государства. созданный индоевропейскими древний эпос "авесты" упоминает, в частности, хорезм - "страну солнца", располагавшуюся по нижнему течению амударьи, согдиану - "богатую людьми и " (долина за - равшана) , бактрию - "страну с высокоподнятыми знаменами" (верховья амударьи) . как и в других странах древнего востока, здесь были сильны элементы родоплеменного строя. но уже возникло социальное расслоение, о чем можно судить по упоминаниям в эпосе касты жрецов, касты воинов, "ездящих на боевых колесницах", касты землевладельцев, а также касты ремесленников

Протягом багатьох століть Схід і Захід сприймалися як дві повні протилежності, як уособлення відсталості і прогресу, застою і динаміки, деспотизму і свободи.

Останнім часом історики все частіше звертаються до проблеми "відставання" і "застойности" Сходу, переглядаючи усталені, міцно вкорінені у свідомості кліше. Дійсно, наскільки "відсталим" був Схід? В усіх областях і завжди випереджала його Європа?

Середньовічний Схід був для європейців символом багатства і витонченої розкоші. Життєвий рівень там, аж до кінця XVIII ст., був значно вище, ніж на Заході, міста за своєю чисельністю перевершували європейські. У Лондоні, Парижі, Венеції та Флоренції - найбільших містах Заходу - XIII ст. проживало приблизно по 100 тис. чоловік, у той час як в Китаї вже в XI ст. були міста з населенням від півмільйона до мільйона осіб, на арабському Сході - до 300 - 400 тисяч. Цілком зрозуміло, що одноплемінники знаменитого венеціанського купця Марко Поло (XIII ст.), який прожив багато років у Китаї, не вірили його розповідями про чудових величезних містах, між якими відбувалися прямі, як стріли, бруковані дороги, обсаджені деревами, про постоялих дворах, де в повній готовності містилося близько чотирьохсот коней, про хлібні комори, куди зсипалося зерно, щоб у роки неврожаю розподіляти її серед населення, про гігантських базарах, що вміщують до 50 тис. чоловік. Все це настільки розходилося з тодішньої європейської дійсністю, що мандрівник уславився фантазером.

У великих містах Сходу розвивалося ремесло, яка досягла дуже високого для середньовіччя рівня. Європа купувала на Сході шовк, порцеляну, зброю, прянощі, але довгий час вона мало що могла запропонувати натомість. Коли в 1793 р. у Китай прибула офіційна місія з Англії з пропозицією про торгівлю, імператор гордо відповів, що його країна не потребує англійських виробах. І загалом, це цілком відповідало істині.

Між тим життя середньовічного Сходу була неспокійна. Його політична карта, особливо з часу появи ісламської цивілізації, неодноразово перекроювалася. Розпадалися старі імперії, і на їх місці виникали нові держави. Орди кочівників руйнували стародавні осередки культури, ставлячи під загрозу саме існування цивілізації. Якщо Західна Європа вже до XII ст. в основному звільнилася від цієї небезпеки, то на Сході ще довгий час тривала боротьба з кочівниками.

Історія всіх середньовічних цивілізацій має багато спільних рис, але разом з тим саме в ту епоху особливо чітко визначається їх різноманітність. Схід аж ніяк не являв собою єдиного цілого: величезна прірва розділяла кочові і осілі племена культури, різні були історичні шляхи стародавніх цивілізацій (індійської та китайської) і більш молодих, що з'явилися до VI-VII ст. н. е .. (арабської та японської). Їх неповторну своєрідність складалося під впливом безлічі чинників, серед яких найважливішу роль грали релігії порятунку і вироблені ними системи цінностей, які впливали на державність, офіційну ідеологію, світогляд людей та їх поведінку, трудову етику і т. д.