Нужно уведомление "панування монголо-татар на київський русі "желательно короткое

однієї з трагічних сторінок історії київської русі xiii ст. є монголо – татарська навала.

уже перші наслідки завойовницьких походів монголів були катастрофічними для слов´янських земель:   1. руйнація та падіння ролі міст.  2. занепад ремесла і торгівлі.   зменшення виробництва товарів спричинило занепад торгівлі.  3. демографічні втрати. фізичне знищення, рабство та втечі стали чинниками, які помітно зменшили кількість населення на півдні русі.    4. знищення значної частини феодальної еліти. загибель у боротьбі з завойовниками багатьох професійних воїнів-феодалів — князів та дружинників. 

встановлення золотоординського іга на русі мало свої особливості: 1) руські землі не увійшли безпосередньо до складу золотої орди;   2) на території русі не було створено постійно діючого адміністративного апарату завойовників.  3) толерантне ставлення золотоординців до християнства та православного духовенства (відповідно до монгольських стереотипів поведінки хан міг і мусив вимагати від завойованих народів покірності, виконання наказів, але не відмови від віри, традицій та звичаїв). саме ці особливості золотоординського панування значною мірою дали змогу східним слов´янам не тільки зберегти власну етнічну самобутність, а й накопичити державотворчі сили. монгольське завоювання зумовило появу тривалих тенденцій, які помітно вплинули на історичний розвиток східних слов´ян, якісно змінили характер державних структур, наклали значний відбиток на ментальність народу. 

отже, загальмувавши соціально-економічний розвиток русі, суттєво деформувавши суспільні відносини, помітно вплинувши на етнічні процеси, якісно змінивши структуру влади в північно-східних руських землях, монгольське нашестя та золотоординське іго наклали свій відбиток на східну європу, глибинно, на багато віків уперед, підкоригували її історію.

наприкінці xii ст. у степах центральної азії утворилася могутня монголо-татарська держава. боротьба за владу між племінними ватажками принесла перемогу темучину, який під іменем чінгісхана в 1206 р. був проголошений всемонгольським ханом. 

Объяснение:

Алтынсарин потратил много сил и энергии на открытие ремесленных и сельскохозяйственных училищ, придавал исключительное значение подготовке из среды коренного населения специалистов, необходимых для экономического развития Казахстана. На склоне лет свое состояние завещал на строительство сельско-хозяйственого училища в Костанае. Много труда вложил в начало организации женского образования. При его поддержке открылась женская школа в Иргизе. Позднее женские училища с интернатом открылись в Тургае в 1891 году, в Кустанае — в 1893 г., в Актюбинске (Актобе) — в 1896 г. В целом, Алтынсарину удалось открыть четыре двухклассные центральные русско-киргизские училища, одно ремесленное училище, одно женское училище, пять волостных училищ, два училища для русских детей. В своих переводах из русских классиков и в оригинальных произведениях на казахском языке пропагандировал идеалы демократического Плодотворно трудился для развития национальной литературы и культуры, в области формирования казахского литературного языка. Перевел на казахский язык произведения Л. Толстого, К. Ушинского, И. Крылова, И. Паульсона и др. Его перу принадлежат рассказы и новеллы «Қыпшақ Сейiт» («Кыпчак Сейит»), «Киiз үй мен, ағаш үй» («Кибитка и дом»), «Асыл шөп» («Драгоценная трава»), «Шеше мен бала» («Мать и сын»), «Бай мен жарлы баласы» («Сын бая и сын бедняка»), «Таза бұлақ" («Чистый родник»). Алтынсарин не мог избежать некоторых противоречий в своем мировоззрении. Как и все он зачастую переоценивал социально преобразующую роль Алтынсарин был разносторонне образованным человеком. Его научный интерес включал и занятие этнографией. В марте 1868 г. выступал на заседании Оренбургского отдела ИРГО (Императорское Русское географическое общество) с чтением своего «Очерка обычаев при сватовстве и свадьбе у киргизов Оренбургского ведомства». Статья получила всеобщее одобрение и вскоре была опубликована. Она интересна не только точно зафиксированными бытовыми подробностями, богатым этнографическим материалом, но и злободневным осуждением некоторых архаичных устаревших казахских свадебных обычаев,рас в то время.