Життя така велика ковзаниця,кому вдалось не падавши ір

”життя – така велика ковзаниця. кому вдалося, не падавши, пройти ! ” – стверджує   ліна костенко.

життя   – це найдорожчий   скарб для кожної людини. проте як людина зуміє розпорядитися цим даром,  залежить від неї самої. 

  життя насправді дуже  не передбачуване. від падіння  ніхто не застрахований.  

немає людини, життя якої складається абсолютно щасливо. бо завжди є труднощі. через них   обов"язково має пройти кожен. труднощі й перешкоди - необхідна складова частина нашого  життя.

якщо ж людина ніколи не зазнавала ніяких проблем, вона перестає бути людиною. адже долаючи труднощі, ми   вчимося, причому вчимося на своїх власних помилках. ми здобуваємо  неоціненний життевий досвід. долаючи перешкоди, ми перевіряємо свої сили, набуваємо впевненості в собі   - зростаємо. 

«у кожного своя доля, і свій шлях широкий», - казав мудрий кобзар.

і щоб не сталося   у тебе в  житті, завжди пам"ятай що навкруги є багато людей, котрим значно гірше, ніж тобі, але вони не у відчай.  у тяжкій ситуації слід намагатися змінити своє ставлення до неї, якщо ми не можемо змінити саму ситуацію.

так швидко промайнув    чудовий час у школі…    у нас були за ці роки і перемоги, і невдачі… так весело проводили ми час, але тепер, на жаль, прийшла пора перш за все ми прощаємося із зарубіжною літературою,    кожен урок для нас - нова загадка, яку ми з великою радістю любили розгадувати разом із вами, світлано олександрівно! ви завжди проводили урок цікаво, напевно, це єдиний урок на якому неможливо було задрімати, оскільки кожне ваше слово – це ключ до розгадки нової таємниці, нового автора…    ми рвалися у рицарські бої разом із вальтером скотом, ми мандрували океаном із жулем верном, ми плакали,    коли серця закоханих були в розлуці…    для нас ви відкрили світ краси, ілюзій і мандрівок…          ми зараз діти, але чудово розуміємо, що за стіною школи і вашої опіки на нас чекає жорстокий світ, де виживають лише сильні… але ми навчились бути сильними і тримати до кінця важкий удар… ми не забудемо вашої турботи і піклування, настанов і порад… терпіння ваше меж немає, ми переконувались у цьому з кожним роком… ми прощаємося не назавжди, бо обов’язково будемо приходити до вас і згадувати наш шкільний !