Від поданих числівників утвори і напиши порядкові.два,сорок,тридцять один.

вчителько моя, я тобі уклоняюсь щасливий той, кому бог подарував учителя. так, саме учителя – з великої літери. я знаю, що кожен із нас за шкільний вік зустрічає чимало вчителів. одні з повагою запам’ятовуються, від других пам’ять відвертається, треті пройшли немов стороною… та ось одного разу увійде в клас учитель – і в цю мить життя твоє назавжди зміниться, ти побачиш себе іншими очима, будеш намагати ся стати кращим, розумнішим і добрішим. це означає, що в життя твоє і в серце увійшов учитель, щоб залишитися в ньому на всі подальші роки, , підтримувати тебе, радіти і сумувати разом з тобою, надихати на кращі вчинки. …на жаль, я не пам’ятаю того дня, коли вперше увійшла після дзвоника до класу наша нова викладачка української мови та літератури. ми її не чекали і тому незадоволено здивувались, бо звикли до попередньої “ліберальної” викладачки. та от вона звернулася до нас тихим, але сильним голосом. і стільки в ньому було гідності, ввічливості, поваги до нас, семикласників, що ми враз замовкли, заворожено слухаючи її бездоганну мову! а вона лилась і лилась прекрасною поезією народної творчості, розкриваючи перед нами славетну історію наших дідів-прадідів, нашої україни. і так – кожен урок: як відкриття, як одкровення, як безцінний подарунок. не дивно, що “трійок” (про “двійки” я вже не кажу) у нас майже не було. всі намагалися відповідати якнайкраще, щоб стати якнайкращим для учительки. на перервах до неї неможливо було пробитися: всі хотіли бути поруч, всім потрібна була її увага, її слово, її усмішка. дивно, але саме тоді я зрозуміла, чим відрізняється справжній учитель від того, що просто працює вчителем. одного разу я запізнювалась на урок і в коридорі побачила, як учительку затримував біля класу її колега, що, мабуть, не хотів закінчувати з нею розмову. вона ввічливо його зупинила: “пробачте, але я запізнююсь до дітей! ” вона сказала “до дітей”, а не “на урок”. і в цьому – секрет її неперевершеності як учителя і як людини. минув час. мінялися учителі, навчальні предмети, мінялися і ми. але пам’ять назавжди закарбувала в серці образ моєї учительки, якій я вдячна майже всім кращим, що є в моїй душі. вона навчила мене, перш за все, щиро любити і поважати людей, розуміти їх і . вона розкрила мені велич моєї рідної мови, горду і нескоренну її долю, прищепила палку любов до української літератури. і вже через це вона підвела всіх нас до головного – до істинного розуміння поняття “батьківщина” і любові до неї. на все життя запам’ятала я слова: “любити рідну землю, свою країну – це щастя, що випадає, на жаль, не кожному”. але нас, своїх учнів, вона зробила щасливими, відкривши красу рідного краю, чудових українських пісень, посіявши в душах повагу до віковічної слави українців. за все це мені хочеться уклонитися моїй учительці, зігріти її серце своєю любов’ю і запевнити: “я пам’ятаю вашу науку. вона – в моєму серці, вона – у кожній моїй клітинці. ми дякуємо вам за неї: і я, і ті нащадки, яким я ваше сердечне добро, що лишили ви в душах своїх учнів”.