На каком (-их) языке (-ах) не говорят в россии? юкагирский селькупский кондомский койсанский вендийский мрасский

Територія на південь від Сахари залишалася останнім регіоном світу, якого ще не торкнувся неформальний імперіалізм. Для правлячої еліти Європи вона мала ще й економічну та расову привабливість. Тоді, як торговий баланс Британії накопичував дефіцит з огляду на надзвичайно протекціоністський континентальний ринок впродовж тривалої депресії (1873—1896), Африка обіцяла Сполученому Королівству, Німецькій імперії, Франції та іншим країнам відкритий ринок, що забезпечив би позитивний торговий баланс — цей ринок купував би в метрополій більше, ніж продавав би їм.

Британська імперія на той час розвинулася в першу у світі пост-індустріальну націю. Фінансові послуги ставали дедалі важливішим сектором її економіки. Заморські капіталовкладення з надлишком компенсували негативний торговий баланс, особливо капіталовкладення в нові ринки: Африку, білі колонії, Близький Схід, Південно-Східну Азію та Океанію.

Однак у Африці, за винятком Південної Африки, європейські капіталовкладення були відносно малими в порівнянні з іншими континентами. Тому компанії, які проводили торгівлю з тропічною Африкою були відносно малими, якщо не рахувати Де Бірс Сесіла Родса. Родс зумів урвати для себе Родезію так, як потім, і зі значно більшою брутальністю, бельгійський король Леопольд II експлуатував Вільну державу Конго. Ці розмірковування можуть відволікти увагу від таких проімперських аргументів колоніального лобі, яке вбачало в заморських африканських ринках розв'язання проблеми низьких цін та надвиробництва, спричинених зменшенням континентальних ринків. Проте, за класичною тезою Джона Гобсона у книзі «Імперіалізм» (1902), яка вплине згодом на таких авторів, як Ленін (книга 1916 року «Імперіалізм як вища стадія капіталізму»), Троцький та Арендт (книга 1951 року «Походження тоталітаризму»), саме зменшення континентального ринку було основним чинником розвитку нового глобального імперіалізму. Історики пізнішого періоду зазначали, що така статистика лише затуманювала той факт, що формальний контроль над тропічною Африкою мав важливе стратегічне значення в еру ворожнечі між імперіями, особливо зважаючи на стратегічне розташування Суецького каналу. В 1886 році виникла золота лихоманка в Південній Африці, яка призвела до заснування Йоганнесбурга й стала найважливішим фактором у Другій бурській війні 1899 року. Ця лихоманка призвела до виникнення надлишку грошей та людського ресурсу, який отримав волю покинути Британію назавжди, що, як зазначає Ганна Аренд, було новим явищем в імперіалістичну епоху.

Стратегічне суперництво Редагувати

Тоді, як тропічна Африка не була великою зоною капіталовкладень, такими були інші заморські регіони. Широкий р між багатими на золото та алмази Південною Африкою та Єгиптом, мав важливе стратегічне значення для забезпечення потоку заморської торгівлі. Британія, наприклад, знаходилася під політичним тиском — забезпечити контроль над прибутковими ринками, такими як Індія, Китай та Південна Америка, й уберегти ці ринки від конкурентів. Суперництво між Британією, Францією, Німеччиною та іншими європейськими державами відповідальне за значну частину зусиль на колонізацію.

Так, Німеччина, об'єднана під правлінням Пруссії тільки в 1866 році після битви при Садовою та після франко-прусської війни, на початок періоду нового імперіалізму не була колоніальною державою, тож включилася в перегони із завзяттям. На ту пору вона вже була індустріальною державою й наступала на п'яти Британії, але, зважаючи на колишню роз'єднаність та відсутність досвіду сучасної навігації, ще не мала нагоди створити для себе заморської території. При Бісмарку, який запровадив Weltpolitik — світову політику, ці фактори почали змінюватися. За до двоїстого союзу з Австро-Угорщиною, а потім Троїстого союзу з Італією, він заклав основу під політику ізоляції Франції. Потім, на Берлінській конференції 1884—1885 років були встановлені правила ефективного контролю іноземної території. Експансіонізм Німеччини виразився в плані Тірпіца — побудови другого у світі за силою військового флоту. Адмірал Альфред фон Тірпіц і надалі провадив політику гонки озброєнь із Британією. Ці зусилля до 1914 року призвели до того, що німецький флот поступався британському тільки на 40 %. За словами Тірпіца така агресивна морська політика підтримувалася Національною ліберальною партією Німеччини, а не консерваторами, що підкреслювало те, що основну підтримку імперіалізм отримував від дедалі сильнішого класу буржуазії.

Німеччина розпочала світову експансію в 1880-х роках під проводом Бісмарка і при заохочуванні з боку національної буржуазії. Дехто з них ратував за експансію на Філіппінах та Тиморі, інші пропонували закріпитися на Формозі тощо. Наприкінці 70-х років ці ізольовані голоси почали зливатися в реальну політику, відому під назвою Weltpolitik — світова політика з ідеологічною основою в меркантилізмі. Таким чином пангерманізм з'єднався із імперіалістичними амбіціями молодої нації.