Кодові слова із твору митькозавр із юрівки

    нещодавно на уроках української літератури ми познайомилися з твором я. стельмаха «химера лісового озера, або митькозавр із юрківки». цей твір надзвичайно мені сподобався, як і всі його герої, але все ж найулюбленішим персонажем є митько.                одразу, ще з перших рядків твору видно, що митько – людина дії, адже це саме він має найбільше розвинуту фантазію, яка проявилася у його «демосфенській» промові перед від’їздом. також він дуже рухливий та непосидючий, адже ну ніяк не міг всидіти над студіюванням «книжкової скарбниці». сергійко набагато спокійніший за свого друга, і довго вагається над прийняттям серйозних рішень. водночас митько – не боягуз. можливо, навіть відважніший за свого приятеля, адже оселитися біля озера було його ідеєю, та й рятувати василя кинувся саме він. але, на мою думку, це також свідчить про його великодушність та, звісно, вміння прощати помилки.                скоріше за все, саме ці чесноти роблять образ митька привабливим та по-своєму оригінальним. мені здається, що він може стати хорошим прикладом хоча б для мене, а тоді – й для моїх однолітків та наступних поколінь

в образі батька михайлика панаса дем’яновича письменник втілив вікову селянську мудрість і доброту, що так характерна для звичайних, чемних трудівників-хліборобів. все своє життя батько працював на землі, на тій загорьованій десятинці, що і годувала, і зодягала, і на світі держала його і сім’ю.

мати михайлика ганна іванівна виступає у творі як найбільша захисниця краси. вона здається справжньою жінкою-берегинею, яка й навчила михайлика любити красу звичайного соняшника, ранкового туману, калини і вранішньої роси. ганна іванівна не вміла писати і читати, та книгами для неї були огород і сад, трави і квіти, хліб і поле. вона хоч і жила усе життя в нестатках, ніколи не дорікала на свою долю. вона дуже любила своє небагате господарство, свій садок, свій огород і своє село. невтомна трудівниця, вона й сина свого привчила до праці, навчила у праці знаходити найвищу радість: «…як свята, очікувала садіння, косовиці, жнив; вона любила, щоб снопи були гарними, як діти, а полукіпки, наче парубки — плече в плече. і дуже полюбляла в жнива після праці лягти на воза і дивитись на зорі, на чумацький шлях, на стожари і на отой віз, що народився із дівочих сльозин».