Запишіть приклади словами, вживаючи прийменники від, до: 90-56=34, 68+12=80

Від дев"яноста відняти п"ятдесят шість дорівнює  тридцять чотири. до шістдесяти восьми додати дванадцять дорівнює вісімдесят.

"такого полум'яного культу материнства, – писав м. г. рильський, – такого апофеозу жiночого кохання i жiночої муки не знайти, мабуть, нi в одного з поетiв свiту. нещасний в особистому життi, шевченко найвищу i найчистiшу красу свiту бачив у жiнцi, в матерi". а сам, як ми знаємо, рiс без матерi: "там матiр добрую мою ще молодую у могилу нужда та праця положила…" а пiзнiше тарас шевченко став вiльним, але одружитися так i не встиг, так що своїх дiтей i дружини у нього не було. мрiяв вiн поселитися в українi, одружитися з ликерiєю полусмаковою, але обставини склалися по-iншому. i все-таки вiн дуже любив дiтей, завжди їм спiвчував, i улюблений його образ – це мати з дитям. щаслива мати, вiльна, як у тому "снi", що приснився крiпачцi: у нашiм раї на землi нiчого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим… i на оновленiй землi врага не буде, супостата, а буде син, i буде мати, i будуть люди на землi… для т. г. шевченка жiноча недоля була згустком болю, що запiкся в його серцi. крiпацька неволя – це доля рiдної матерi, яку передчасно "у могилу нужда та праця положила", доля сестер катрi, ярини, марiї – голубок молодих, у яких "коси в наймах побiлiють", це трагiчна доля його першої трепетної любовi – оксани коваленко, доля всiх нещасних жiнок, що "нiмi на панщину iдуть i дiточок своїх ведуть". т. г. шевченко гнiвно виступав проти жiночого безправ'я. вiн нiби зiбрав воєдино у своєму зболеному серцi страждання поневолених жiнок усiх епох i схвильовано розповiв про них цiлому свiтовi. один з перших жiночих образiв у шевченка – це катерина з одноiменної поеми. її прообразом була його кохана оксана коваленко, з якою доля так i не звела тараса. першi героїнi т. г. шевченка – нещаснi, сплюндрованi жiнки: катерина, оксана, марина, ганна. згадаймо "причинну", "тополю", "лiлею" – це все жiнки без щастя i долi. правда, серед них пiзнiше з'явиться i бунтарка, яка пiдпалить панський маєток i помститься за свою ганьбу. але таких було мало. бiльшiсть дiвчат шевченкового часу ставали жертвами помiщицької розпусти, часто накладали на себе руки. назви його творiв: "вiдьма", "сова", "слепая", "мар'яна-черниця" – не випадковi: саме наймичками, вiдьмами, совами, слiпими, черницями були жiнки в тодiшньому суспiльствi. кожна жiнка-жертва для поета рiдна: "моя се мати i сестра, моя се вiдьма, щоб ви знали…" шевченковi поеми кличуть до помсти тим, хто топтав жiночу честь, гiднiсть i щастя. менi особливо iмпонує образ ганни iз поеми "наймичка". її життя заради сина, повнiстю принесене в жертву, – це материнський подвиг. лише перед самою смертю вона розкриває синовi правду. ще одна iз сторiнок шевченкiвських вiршiв – це удовине горе, коли єдиного сина забирають у солдати. великий кобзар писав i жартiвливi поезiї (на жаль, їх дуже мало) про веселу життєрадiсну українську жiнку, наприклад, "утоптала стежечку". шевченковi героїнi вмiють не тiльки терпiти страждання, а й мститися своїм поневолювачам: оксана, божеволiючи, пiдпалює палати свого кривдника; марина вбиває ножем пана, який знiвечив її молодiсть; вiдьма горить гнiвом, ненавистю до розпусника-пана. тарас григорович бачив у жiнцi передусiм духовну красу, обожнював материнство, уславлював вiрнiсть i щирiсть, але не прощає аморальностi й жорстокостi. для шевченка в його поезії було ніби дві україни: україна як неминуща основа і україна як історичний момент. україна – мати і україна блудна. україна непорочна і україна "розбещена". україна "лицарів" і україна "рабів", "підніжків" і цю другу, історично спотворену й історично минущу україну, він і проклинав заради першої – україни-матері. обpаз матеpі – добpої, щедpої на любов і ласку – постає пеpед нами із твоpів таpаса шевченка. пpикладом може служити ганна, головна геpоїня поеми "hаймичка". з особливою задушевністю pозкpиває поет багатий і пpекpасний світ матеpі-селянки. ганна, так звали геpоїню поеми "hаймичка", хоче бачити свого сина щасливим, хоче пізнати pадість матеpинства. і, вдавшись до хитpощів, гіpких, як і сама доля ганни, вона підкидає бездітним людям дитину, а сама йде до них наймичкою. важкі пеpеживання матеpі, яка змушена навіть пеpед сином кpитися, не виказуючи того, що вона його мати, становлять поетичну основу поеми. ганна – покpитка, але вона залишається жити заpади свого сина. її матеpинська любов така могутня, що здатна пpинести життя в жеpтву задля щастя сина. життя ганни – матеpинський подвиг. вона відмовляється навіть бути весільною матіp'ю у свого сина і лише пеpед смеpтю pозкpиває пpавду. яким стpашним виpоком тим обставинам, що пpиpекли матіp на пекельні муки, позбавивши її священних пpиpодних пpав, звучать слова: – пpости мене. я караюсь весь вік в чужій хаті пpости мене, мій синочку! я твоя мати._ та й