Василь симоненко "вона прийшла" аналіз плз

Нічого в світі немає кращого, чарівнішого, ніж кохання! людське, справжнє, чисте кохання, яке то віддається болем у серці, то нагадує чарівну квітку, що п'янить своїми пахощами. видатні українські поети-лірики д. павличко, в. сосюра, ліна костенко та інші дуже часто звертаються до цієї теми, адже кохання — це все: радощі та смуток, відчай і сподівання. а вірші цих поетів — справжній гімн цьому найдивовижнішому з почутті воно приходить, коли у шаленому галопі час раптом зупиняється, коли терези почуттів миттєво виходять з рівноваги і починають швидко-швидко коливатись в очікуванні незнаного, коли в калюжах життя відбиваються промені невловимої, трепетної радості. воно приходить, коли однієї неповторної миті тернисті стежки двох перетинаються і зливаються воєдино. воно — це інтимна лірика відомого українського поета василя симоненка стала найпотужнішим крилом його поезії. "я чекав тебе з хмари рожево-ніжної, із ранкових туманів, з небесних " — це твердження поета є ніби прологом до створеного ним романтично-піднесеного у своїй чистоті та звабі образу коханої. лише кількома штрихами він малює портрет тієї, що запалила серце юнака: " упертий і смішний", "біле волосся, сірі очі і каре пальто", "під віями, абажурами, блищить очей овал", "милі, теплі руки". підкреслювана поетом "прозорість" і чистота коханої лежать в основі обожнювання дівчини, жінки, матері. про це в. симоненко говорить у своїй поезії "мені здавалась пошлою й ", говорить стримано, але надзвичайно вражаюче, бо у простій за своєю довершеністю формі криються глибокі почуття. кохання для поета — це не просто почуття, що облагороджує душу, а основа змістовного життя. тому поривання до романтичного ідеалу завжди першорядні у поезії в. симоненка ("вона ", "є в коханні і будні, і "). так, в останньому вірші розкриття найпотаємніших людських почуттів поєднується з філософськими роздумами про сенс життя. незважаючи ні на що, поет певен: якщо любов справжня, то разу у вагання і сумнівів час дріб'язкові хмарки образи не закрили б сонце від нас. між закоханими є те, що вище за дріб'язковість, принциповість, егоїзм. є любов, яка розставить усе на місця, розсудить краще, ніж будь-який суддя. але кохання несе не лише радощі. воно несе і муки, і страждання, бо буває нерозділеним, болючим, зрадливим. симоненко, мабуть, відчув це на собі, тому й з'явилися вірші "люсі", "ти байдужа, як мертве місто". але, що б там не було, треба чекати на єдину, велику, вірну любов — вона неодмінно прийде. ліричний герой поезії "буду тебе ждати там, де вишня бі" теж сподівається на це, бо зізнається: тебе я жду, жду свого кохання в білому саду. мені особливо запам'ятався вірш "вона ", в якому до ліричного героя несподівано прийшла любов. під впливом чарів кохання міняється його внутрішній світ, і все довкола теж стає привабливішим і кращим. душа закоханого співає солов'ями, вона тягнеться за чудовим покликом: прийшла любов непрохана й неждана, ну як мені за нею не піти? ліричний герой створив для себе образ коханої, далекий від чогось конкретного, реального, кохана з'явилась автору тільки в романтичних маревах: вона до мене випливла з туману моїх юнацьких несміливих слів. василь симоненко виспівав свою "вічну" тему ніби одним подихом, вклавши в неї світлу радість, тиху печаль і тугу збентеженого коханням серця ліричного героя. сила інтимної поезії симоненка в безмежній щирості, ліричності й задушевності

Віршування твору “Причинна”

Чотиристопний ямб на початку балади «Реве та стогне…») змінюється далі коломийковим розміром («В таку добу під горою…»), а потім амфібрахієм («Така її доля…»), потім знову ямбом, коломийковим ритмом і т. д. поет глибоко і тонко відчував залежність мелодійності поезії від її змісту