Анализ стихотворения и.а бунина "не видно птиц. покорно " должно быть: 1.основная мысль; 2.общее настроение; 3.мироощущение лирического героя; 4.все средства художественной выразительности (с примерами, конечно) 5.ваше мнение

иван бунин вошел в , как талантливый прозаик и публицист. однако мало кто знает о том, что первые свои произведения он создавал в стихотворной форме, стесняя своего увлечения поэзией, которой в семье буниных не придавали особого значения. к раннему периоду творчества этого автора относится стихотворение «не видно птиц. покорно чахнет…», написанное в 1889 году, когда бунину едва исполнилось 19 лет. он считает себя вполне самостоятельным человеком и зарабатывает на жизнь корректором в одной из газет орловской губернии. а все свободное время проводит на охоте, обожая бродить по осеннему лесу в поисках дичи.  именно одна из таких прогулок описана в стихотворении «не видно птиц. покорно чахнет…», которое словно бы переносит читателей в мир живой природы, представленные без прикрас. бунин отмечает, что глубокой осенью лес «покорно чахнет», наделяя его такими эпитетами, как «больной» и «опустевший». автор не восторгается его красотой, цепко подмечая каждую мелочь, которая лишь добавляет новые штрихи к унылой и безрадостной картине. это и свалявшаяся трава, и черные подгнившие листья деревьев, припудренные первыми заморозками, и грибная сырость, которая наполняет осенний воздух. также поэт отмечает, что день «угрюм и свеж», и кругом «не видно птиц», что свидетельствует о приближающейся зиме. однако природные метаморфозы нисколько не угнетают бунина, который мечтает об одиночестве, поэтому целый день скитается «в степи свободной, вдали от сел и деревень».

его единственным спутником является «ветер однотонный», который «гудит-поет в стволы ружья», и это завывание вызывает у поэта отрадную грусть.  у него есть время не только подумать о своей будущей жизни, но и почувствовать единение с природой, и мрачность которой автора ничуть не смущают. наоборот, вид умирающего леса настраивает бунина на философский лад и позволяет безболезненно расстаться с юношескими иллюзиями, которые порождали в душе поэта волнения и чрезмерные амбиции. ему не суждено стать ученым или же военным, как того хотели его родители, он не может в дом свою избранницу, девушку более низкого происхождения, с которой он впоследствии уедет в полтаву. но именно с этого времени осень становится одним из самых любимых времен года автора, и ей он посвящает не только многочисленные стихи, но и прозу, наполненную светлой грустью и предвкушением новых впечатлений.

У творах видатного французького комедіографа Мольєра відбилися проблеми й естетичні пошуки його часу, а його доля відобразила становище письменника в суспільному житті Франції XVII століття.

В історію світової літератури Мольєр увійшов як засновник "високої комедії". Незважаючи на класицистичні правила, дотримання яких було обов'язковим для драматургів його часу, Мольєр, створив художньо досконалі комедії з напруженим сюжетом і цікавими характерами. В основі сюжетів його комедій лежить конфлікт, відомий класицистам,— протистояння пристрастей здоровому глузду. В основі комізму — невідповідність реальних подій тому, як вони сприймаються персонажами. Цю загальну комічну настанову Мольєр насичує історично достовірними персонажами, розкриває найбільш типові характери.

Як митець свого часу Мольєр добре розумів, чого потребує публіка, і створював п'єси, які користувалися неабиякою популярністю. Але талант його полягає в тому, що, розважаючи глядача, він його виховує, навертає до моральних цінностей. Імена багатьох його персонажів стали загальними й означають людину, якій притаманні ті чи інші риси.

Яскравий образ створює Мольєр у комедії "Міщанин-шляхтич". Головний герой Журден має все, чого може бажати людина: сім'ю, гроші, здоров'я. Та Журдену заманулося вибитися у шляхтичі. Це стає його маніакальною ідеєю, яка завдає чимало клопоту його родині, але подобається цілій купі шарлатанів, що годуються біля нього та потішаються над ним: перукарі, шевці, "учителі" етикету. Користується примхою Журдена й аристократ Дорант. Він знає, що Журден закоханий у шляхетну Дорімену, з якою він і сам не проти побратися. Дорант приводить Дорімену в дім Журдена, де їх чекає розкішний обід. Від свого імені він дарує красуні коштовності, які передав йому для Дорімени Журден. Виникає комічна ситуація, герої говорять, не розуміючи один одного, кожен про своє: Дорімена думає, що коштовності дарував Дорант, і обурюється, коли Журден применшує їх цінність, бажаючи виглядати скромним в очах своєї обранки. Бажання стати шляхтичем позбавляє Журдена залишків здорового глузду: він не дає згоди на шлюб своєї дочки Люсіль із Клеонтом тільки тому, що той не шляхтич. Але дотепний слуга Клеонта знаходить вихід. Він переодягає свого господаря турецьким пашею, сватає за нього Люсіль, а для Журдена влаштовує "посвячення у муфтії". Комедія завершується справжнім святом веселощів. Усі герої одержують те, до чого прагнули: три пари закоханих з'єднуються (Клеонт і Люсіль, Дорант і Дорімена, Ков'єль і Ніколь), а Журден стає, хоча і химерним, але шляхтичем.

Мольєра справедливо називали автором "високої комедії". "Міщаниншляхтич" — яскравий доказ цього. За смішними подіями комедії ховаються серйозні висновки, а комічні образи стають сатиричними. Поведінка Журдена, Доранта обумовлена їх становищем у суспільстві. Журден прагне стати шляхтичем, щоб довести всім і собі свою значимість. Але Мольєр показує, що людину треба цінувати такою, якою вона є, що кожен повинен робити в житті свою справу. Дорант — аристократ, але нічого, крім титулу, у нього немає: ні грошей (їх він бере у борг у Журдена), ні аристократичних, піднесених почуттів. Він використовує Журдена, щоб справити на Дорімену враження багатія. Маркіза ж дає згоду на шлюб тому, що вважає Доранта дійсно тим, за кого той себе видає. Її розчарування автор мудро виніс за межі комедії.

У комедіях Мольєра здоровий глузд перемагає, та він не є запорукою моральності людини. На прикладі негативних персонажів автор показує, що підступна, лицемірна людина може бути розумною, та перемагають завжди чесноти.