Таємниця козацької шаблі історичні події які відбувалися у творі

Ця детективна історія починається з того, що в родині далеко не пересічних українців, а «справжніх патріотів» з’являється машина червоного кольору «корида». машка (так лагідно називають не новий автомобіль) незвичайна, але про те ніхто поки не знає. і невдовзі наталочка разом із батьками вирушає на пошуки старовинної козацької шаблі, щоб її врятувати від знищення чи продажу за кордон. їм протистоять підступні темні сили, чорти приймають людські подоби, заважають сміливцям, бо здавна ворогують із козаками, які їх не бояться. наталочці навіть вдається побувати на відьмацькому святі, де все несправжнє, а солодке обертається на гниле, та доводиться ризикнути собою і своїм майбутнім. хоча дещо дивуєшся, коли торт на святі нечистих сил порівнюється героїнею з пам’ятником леніну на бессарабці, а чорти називають царицю катерину своєю «великою приятелькою», бо нищила ненависних їм козаків, – без цього можна було цілком обійтися у дитячій книзі. та повернемось на початок. дізналися герої про таку важливу для країни шаблю від «патріотично налаштованого» привида. ось який він, той козак: «у пановій богдановій квартирі на русанівці уподобав собі з’являтися один привид, дуже патріотично настроєний. зазвичай то траплялося в дні національних свят чи після мітингів, бо привид любив обмінятися враженнями з паном богданом» (с.11) – така собі звична розмова інтелігентів на кухні про національне та сучасне. мотив патріотизму проходить через усю книгу червоною ниткою. але саме із патріотизмом у цьому творі не все так просто, як може здаватися на перший погляд. де та межа, коли справжній патріотизм обертається на шароварний, а бажання казкових пригод стає національним служінням? чіткої відповіді авторка не дає, але для уважного читача інформації цілком достатньо. окрім вже згаданого привида, окремої уваги варті батьки наталочки. вони, на жаль, патріоти шароварні і нічого б не досягли, якби не їхня донька. обоє дуже цінують безпеку, комфорт і зовнішні прояви національного. наведу кілька красномовних цитат: «мама виклала пишну зачіску, бо як-не-як її побачить незнайомий чоловік, дарма що привид. а тато вдягнув вишиванку, мабуть, для того, щоб привид не подумав, буцімто руснаки не патріоти» (с.14). коли наталочка із батьками приїздить у берестечко на козацькі могили, ось що вони бачать: «перед входом до заповідника тягнулися довжелезні ряди легковиків і туристських автобусів, що з’їхалися зі всієї україни. машку теж прилаштували в одному з рядів. всюди снували люди в вишиванках, продавалися жовто-блакитні прапорці, значки, морозиво, патріотична література, шапки-мазепинки; гурти чоловіків сперечалися про політику; пеклися свіжі ковбаски, кипіли в олії пампушки, димували шашлики, а огрядна куховарка припрошувала скуштувати польської юшки з в’юнами й часником. наталочці покотилася синка, але батьки квапилися на муром пагорб, з якого линув церковний спів. богослужіння ще не скінчилося. безліч людей стояли на майдані, бо правилося тут же, надворі. тато з мамою, запаливши свічки, й собі стали за людьми, поважні й урочисті, як то личило статечному подружжю» (с.59-60).

          произведение «слово о полку игореве» посвящено неудачному походу князя игоря и его дружины на половцев. оно написано в 12 веке во времена киевской руси и поэтому представляет собой огромную и ценность. автор подробно описывает события того времени. любовью к родине, патриотизмом проникнуто «слово о полку игореве».

        невозможно выделить один или несколько самых важных эпизодов, все произведение сильное. за душу берет и то, как славная, сильная, дружина, стойкое войско билась с половцами до конца. трусости не было, была одержимость победы. дружина держалась до последнего, много храбрых воинов полегло на чужой земле, вдали от родины и семьи. только когда стало окончательно ясно, что нет никаких шансов на выживание, не то что на победу, войско позволило себе спасаться бегством. за душу берет и «плач ярославны», молодой жены игоря святославовича, когда она узнала о гибели дружины и пленении мужа. с этого образа автор хочет показать скорбь и горе всей земли и самоотверженность женщин, готовых в любую минуту спешить на своему мужу и защитнику и безгранично верящих в правоту его дела. но лично меня тронул до глубины души эпизод в самом начале произведения, когда игорь со своей дружиной перед боем ждал своего брата всеволода. когда всеволод молвил:

-единый ты мне брат, мой игорь, и оплот!

дети святослава мы с тобою,

так седлай же борзых коней, брат!

а мои давно готовы к бою,

возле курска под седлом стоят.

я считаю, что именно эти строки тон всему произведению, в этой братской автор показывает общее единение перед лицом опасности. это важно для победы!

в целом «слово о полку игореве» - это героическая воинская поэма, она заставляет гордится нашими предками, учит любить и защищать свою родину!