Написать перказ вот твор: тієї весни жодна чайка не загніздилася на луках, а всі притулилися на островах, хоч як було тісно. люди і раділи цьому, і сумували, бо щось було не так, коли птахи покинули місця, в яких жили віками. і виявилося, що недаремно, бо бачили птахи далі, ніж люди. весна і осінь видалися тоді дуже посушливими: сонце палило на полях пшеницю, а на городах картоплю, і скрізь потягнуло страшенно воду, наче хто висмоктував її з землі. бо дощів не було, а джерела, що таїлись глибоко в землі, теж кудись пропали - на луках, де колись гніздилися чайки, можна було ходити в черевиках. і поодинокі дикі качки незабаром покинули гнізда й вилетіли кудись. лише на левадах у сажалках трималося трохи води, бо були вони в низовині і викопані глибоко: із торф'яного споду ще просочувалася вода нагору, і чайки вивели на острівцях дітей і кигикали радісно в небі.проводжали тепер у вирій чайок багато односельчан і чекали їх навесні теж мало не всім селом. і кожен, хто мав леваду, намагався зробити для них хоч копанку, щоб чайка і в нього оселилась, бо поки гніздиться вона тут, доти і вода тримається в леваді, а вода - це ж саме життя. і щовесни прилітали вони на радість людям, купалися у весняному небі над та кигикали на щастя усім. і гніздилися у кожного, хто того хотів і зробив що-небудь для цього. а в перший день усі чайки збиралися на захаровій леваді, наче показували людям, звідки вони родом пішли і хто перший зробив їм добро. захар вітав їх, стоячи на леваді, і показував руками, що можуть уже летіти, куди захочуть, наче відпускав їх на інші левади (за г. кримчуком).

Весною жодна чайка не гніздилася на луках,а всі тулилися на островах,як би не було тісно.люди раділи і сумували,бо було щось не так,і вони не помилились.весна і осінь   були посушливими: сонце палило пшеницю на полях у людей картоплю і все що росло.дощів не було,а джерела, які були дуже глибоко, теж кудись зникли.на луках,де колись були чайки можна було ходити в черевиках.лише на левадах у сажалках було не багато води, бо вони були внизовині і викопані глибоко.з під торфу ще просочувалась вода, і чайки вивели на островах дітей, і раділи воді.проводжали чайок чи не всим селом і чекали з нетерпінням їх прилету.і кожен, хто жив на леваді,старався зробити копанку,щоб на весні чайки поселилися у нього. і кожної весни вони прилітали на радість людям, оселялися у того хто цього хотів.а в перший день,коли прилетіли,вони зібралися на захаровій леваді,ніби всим показуючи хто перший викопав копанку.захар вітав їх,і показував руками,що вони можуть летіти куди захочуть,ніби він їх відпускав.

Твір на тему "життя людини – неоціненний скарб" іноді я розмірковую з приводу того, якої мети прагне людство в своєму розвитку? невже побутові зручності, комфорт, красиві речи та швидкість пересування – це і є мета прогресу? чи є щось нематеріальне, чого досягає людство на шляху своєї еволюції? мені здається, що таке існує. за останні десятиліття дуже багато людей на планеті стали цінувати життя. життя звичайної рядової людини. про його неперевершену цінність стали говорити, на жаль, тільки після багатьох воєн з масовими жертвами. до людей прийшло розуміння того, що не можна нічим виправдати вбивство чи насильство над своїм ближнім. ані корисними інтересами, ані красивою ідеєю. і виправити лихе теж не можна, адже в людини тільки одне життя. у минулому сторіччі керівники тоталітарних режимів взагалі не зважали на цінність окремого людського життя. і в нашій країні також. «незамінних людей не буває» - навіть таке гасло використовувалося. тепер у нас в україні, як раніше в країнах європи, почали розуміти справжній сенс гуманізму, людяності. на жаль, у цілому світі не всі люди ще прийняли такі погляди. дехто вважає геройством бійку та інше насильство, подекуди війна вважається поважною, навіть священною справою. знецінити людське життя можна не тільки розстрілом або відправленням у концтабір. не цінує людську гідність той, хто застосовує до інших примусову працю. або суворо нав’язує усім навколо певні політичні або релігійні погляди. той, хто не дає іншим вибору. як їм розпоряджатися своїм єдиним шансом жити. людина – це цілий всесвіт. це унікальна картина навколишнього світу, власна світова історія. людство в мініатюрі. і тому до окремої людини слід підходити з великою повагою, як до невичерпної скарбниці.