Червоненьке,соковите,теплим сонечком зігріте.

Проблема гармонії людини і природи, порушена у драмі-феєрії «лісова пісня», звучить актуально і в наш час. якщо сьогодні ми знущаємося над природою, то завтра вона поверне нам свої кривди сторицею. нам не вистачає любові, шанобливості й віри наших предків, які вміли жити в гармонії з оточуючим світом. світ химерних створінь, загадкових лісових духів живе своїм життям, за власними споконвічними законами, аж поки в ньому не з'являється людина. поки з потаємними силами природи сусідив тільки дядько лев, все залишалося так, як було завжди, тому що він розумів ліс і його мешканців. дядько лев чудово знав прикмети, згідно з якими вів господарство. він вчасно виганяв худобу на пашу, знав свою пору на сівбу та на жнива, шанував ліс. а своїй ненаситній сестрі повторював:   що лісове, то не погане, сестро, — усякі скарби з лісу йдуть.   із силами природи, які у творі уособлюють різні міфічні істоти, дядько лев знаходив порозуміння, пам'ятав про їхні закони. лісові мешканці його поважали, ніколи не шкодили, сприяли у господарюванні. старий дуб на галявині ніби символізував собою їхню взаємоповагу та злагоду. любов дядька лева до лісу була такою великою, що він хотів бути там похованим:   як буду вмирати, то прийду, як звір, до лісу, — отут під дубом хай і   але ось з'являється юний племінник дядька лева — лукаш. його прихід кладе початок майбутній драмі. лукаш зустрічає мавку. ця лісова жителька уособлює в творі духовність та внутрішню красу людини. є до себе увагу незвичайна співзвучність душевного стану мавки і поведінки лісу, їх повна гармонія. від природи добрий і чутливий до краси, хлопець не зміг встояти перед чарами лісової красуні. кохання відкрило перед ним новий, неповторний світ. і царювала в ньому мавка, чужа брехні та заздрості, підлості та дріб'язковості. вона почала вчити лукаша розуміти, відчувати, любити все живе навколо себе, радіти його радощами й сумувати його смутками. він мав талант до такого світовідчуття — і мавка розпізнала в ньому те, чого він ще й сам не усвідомлював:   я тебе за те люблю найбільше, чого ти сам в собі не розуміє   для мавки все було простіше, тому що вона — чистий лісовий дух у прекрасному дівочому тілі, який за своєю природою вище сірості, бруду, суєти, тому іншою бути не могла. а лукаш був людиною, душа якої складається з двох половинок: світлої і темної. світла частина розквітає, коли людина знаходить взаєморозуміння з природою. якщо ж перемагає темна частина, то природа відчужується від неї. це ілюструє трагедія мавки та лукаша. клопіт про насущний хліб, про земне майбутнє пророщує в ньому перші паростки цинізму та захланності. на догоду матері одружившись з килиною, він довершує справу. лукаша засмоктує суєта. він маліє під гнітом жіночих докорів і намов, глумиться над коханням, яким раніше щиро дорожив, порушує лісові закони. і врешті отримує те, що заслуговує: родина його загрузає у ворожнечі і злиднях. лукаш та його сім'я сповна заплатили за неповагу до лісових законів. дядько лев помер, і не було кому дбати про взаємну згоду між лісовими мешканцями та людьми. порушилась гармонія. люди дуб, понищили ліс, відмочувати в озері коноплі. духи лісу почали мстити. куць говорить: «віддячив їм! найкращі коні на смерть заїздив; куплять— знов заїжджу», «ще ж водяник стіжка їм підмочив, а потерчата збіжжя погноїли » лукаш занадто пізно зрозумів, що втратив найдорожче. мавка і кили-на — як дві половини лукашевої душі. одна обдаровує шляхетністю, втілює ідею гармонії людини і природи; друга — порушує цю гармонію, нівечить його самобутність і вільний дух. але вона знову прийшла, його дивовижна мавка. повернулася, сумна і згорьована, бліда, у чорній сукні і сірому непрозорому серпанку. силою свого кохання мавка врятувала лукаша і повернула йому людську подобу та загублену душу.