Составить синквейн к рассказу мальчики чехова

Главными действующими лицами рассказа являются одноклассники володя королев и господин чечевицын. в ходе повествования через портретные и речевые характеристики чехов постоянно противопоставляет этих героев.в отличие от краткого описания внешности володи («пухл и бел», «пухлый, как укушенный пчелой»), чечевицын описан более подробно: «…худ, смугл, покрыт веснушками. волосы у него были щетинистые, глаза узенькие, губы толстые, вообще был он некрасив…». если володя – «всегда веселый и разговорчивый», то чечевицын был «… угрюм, все время молчал и ни разу не улыбнулся…». писатель в этом противопоставлении показывает различие характеров мальчиков: володя – добросердечный ребенок, привязанный к своей дружной семье, чечевицын – «герой, решительный, неустрашимый человек», лидер по натуре, стремящийся быть первым. не зря он называет себя взятым из приключенческого романа именем монтигомо ястребиный коготь. он стремится добиться своих целей любыми способами: убеждением, уговорами, шантажом.речевая характеристика чечевицына соответствует портретным: он « сурово кашлянул», «сердито спрашивал», «гордо отвечал». володя же ведет себя не так, как обычно: за некой маской соответствия своему другу он прячет свою привязанность к родителям и мягкую, добрую душу. поэтому володя в свой приезд «вовсе не », «говорил мало», «расплакался». мальчик не желает причинить боль другим, сомневаясь в своем решении («мне хочется дома пожить»); ему трудно расстаться с родными, которых он любит.неудачу своего замысла герои пережили по-разному. володя был подавлен произошедшими событиями и глубоко раскаивался в них. чечевицын, не привязанный к семейным ценностям и не чувством ответственности, напротив, был горд, так и не поняв, что заставил страдать близких людей. чехов призывает взрослых бережно и внимательно относиться к своим детям, им разбираться в людях, не слепо поддаваться чужому влиянию, а отстаивать собственную точку зрения.

Був сонячний травневий ранок. На зелених луках, що починалися одразу ж за селом, розквітнули жовті кульбабки, дзвеніли бджоли й джмелі, в блакитному небі грав на срібних струнах жайворонок.

Цієї тихої ранкової хвилини з хати вийшла маленька дівчинка. У неї були блакитні очі, біле, мов спіла пшениця, волосся. Вона почимчикувала зеленими луками. Побачила барвистого метелика й усміхнулась, їй стало так радісно, що захотілося, аби цілий світ бачив її усмішку.

Усміхалася дівчинка й тупала за метеликом. Він летів повагом, не поспішаючи.

Коли це дівчинка побачила діда. Він ішов їй назустріч. Погляд його був похмурий, брови насуплені, в очах — злість. Дівчинка несла назустріч дідові усмішку. Вона сподівалася: ось зараз і він усміхнеться.

Невже в такий радісний день можна бути похмурим і непривітним? Уже в глибині її душі піднялася маленька хвиля страху, але вона усміхалась, вона несла назустріч дідові свою усмішку й закликала його: «Усміхніться й ви, дідусю!».

Та дід не усміхнувся. Погляд його залишався похмурим, брови — насупленими, очі — злими.

Страх оволодів серцем дівчинки. Усмішка погасла на її лиці. Тієї ж хвилини їй здалося, що затьмарився, спохмурнів цілий світ. Зелений луг посірів. Жовті сонечка кульбабок перетворилися на фіолетові плями, блакитне небо стало блідим, а срібна пісня жайворонка тремтіла, мов той струмок, що ось-ось помре.

Дівчинка заплакала. За хвилину дід уже був далеко. Вона бачила тепер його спину, але й спина здавалася їй злою і непривітною.

Дівчинка йшла собі луками далі. Її серце затремтіло, коли вона побачила — знову назустріч хтось іде. Придивляється — аж то бабуся, з ціпком старенька дибає.

Дівчинка насторожилась і запитливо глянула в її очі. Бабуся усміхнулась. І такою доброю та щирою була усмішка, що цілий світ навколо дівчинки знову ожив, заграв, заспівав, переливаючись різними барвами. Мов маленькі сонця, знову заясніли кульбабки, задзвеніли бджоли й джмелі, заграв на срібних струнах жайворонок.

Нажми, чтобы рассказать другим, насколько ответ полезен

Подробнее - на -

Объяснение: