Доповідь на тему "життя таке прекрасне" або "життя найвища цінність" у публіцистичному стилі.

Життя - найвища цінність  ми всі, тобто люди, що живуть у третьому тисячолітті, звикли до ідеї, що життя є великою цінністю. але так було не завжди.  гуманізм та сприйняття людського життя як найвищої цінності є порівняно недавнім надбанням людської цивілізації. наприклад, в античному світі з цого високою культурою "зайвих" дітей просто вбивали. рабів не вважали за людей і теж могли вбити, якщо, наприклад, раб був хворий або старий. або навіть просто так, бо раб був річчю, а не людиною, і його життя належало власнику. і все це сприймалося у суспільстві як належне. у середні віки смерть взагалі була звичним явищем - війни, епідемії, тяжке життя простого люду, нерозвиненість медицини та низький рівень гігієни призводили до того, що у середньому люди тоді жили погано та недовго. влада вищих класів над нижчими була майже абсолютною: представники дворянства могли вбити залежного селянина, і нічого б їм за це не було. життя бідної та залежної людини було майже нічого не варте, і це сприймалося у суспільстві як належне.  навіть у минулому сторіччі було кілька періодів, коли життя мільйонів людей було нічого не вартим. таким чином, нам дуже пощастило жити в часи, коли життя будь-якої людини вважається цінністю, принаймні у більшості стран світу. 

Твір у форматі зно: «що робить людину людиною»

тема людяності ніколи не втрачала актуальності. то що ж робить людину людиною? на це питання неможливо дати вичерпну відповідь, тож варто розглянути кілька варіантів.

по-перше, це присутність якомога більшої кількості духовних чеснот в особистості, бажання постійно розвиватися і прагнути до чогось кращого. частково це вибір кожного, але починається з багаторічного виховання вдома й у школі. людяність полягає в сукупності цінностей, у способі мислення, у ставленні як до рідних, так і до малознайомих людей. по-друге, людина стає людиною тоді, коли кожен, навіть найбільш непомітний її вчинок свідчить про доброту і духовність. тоді й оточуючі стануть із повагою ставитися до цієї особи. все починається із загальних якостей, наприклад ввічливості, відповідальності, терплячості. володіння ними — неодмінна частина права називатися людиною. цікаво й те, що ми не можемо самі про себе так сказати, цей статус потрібно заслужити.

яскравим прикладом із літератури може слугувати головна героїня однойменного роману ліни костенко «маруся чурай». дівчина віддано, не задумуючись над тим, що робить, складала пісні, які стали історичними. вона жила чесно, не втратила себе навіть тоді, коли її звинуватили у вбивстві. можливо, маруся не стала щасливою, однак змогла залишитися людиною всупереч усім життєвим випробуванням. дівчина працювала, скільки могла, нікого не звинувачуючи у власній тяжкій долі. її стійкість заслуговує поваги.

не можна не згадати випадку з життя, коли ми разом із класом відвідували людей похилого віку, їм по господарству. разом із тим мали нагоду почути їхні унікальні історії, яких за стільки років назбиралося чимало. у них було все: радість і горе, перемоги і невдачі, дружба й ворожнеча. ці люди пережили все достойно і навіть на схилі років не втратили оптимізму, досі ставляться з гумором до життя. вони — гідний приклад тих, хто справді може без перебільшення називатися людиною.

із усього сказаного можна зробити висновок, що стати людиною з великої літери — це теж складна праця, не кожен може так називатися. потрібно все життя підтримувати звання, здобуте роками старань, а втратити його дуже легко.