Гумористичний твір невеличкий за обсягом

Тато з мамою збираються іти на ярмарок до сігету. господи, яка то радість для нас! починаємо ковтати слину та облизуватись від згадки про солодку халву, глюкоз та бісквіти в папірцях.  – на кого б малого залишити? – питається більш сама у себе мати.  це про іванка, бо я вже першокласник, нівроку! коли вийду з школи, то перш зупиняюсь дражнити калаїшину собаку, поки бідна не захрипне гарчачи, опісля перехожу дорогу сисикатися з семенишим гусаком, а вже потім іду в гості до старого микити, який вгощає мене медом, поки я розказую йому всі шкільні новини, бо старого бджолу, як його прозвали хлопці, страх цікавить знати все. і ось, як бачите, поки доплентаюся додому, тато з мамою могли б не з сігету, а з бухаресту повернутися.  – може, у марії гафіїної? – є їй тато.  – та де? – махає рукою мама. – відколи ці бешкетники взули її кота в горіхові шкаралупи ні чути не хоче.  – а в старої олени?   – ні та не захоче, бо носилися верхи на її козі.  – а в параски? – продовжує тато.  – глечик з молоком розбили.  і так перелічили всіх сусідок, але на кого залишити іванка – не знайшли.  – ну і славні в мене бахури, є чим гордитись, – погрозив нам тато пальцем.  я нібито не побачив того, а іванко ані запхав по лікті руки у кишені і мовчки гойдає собі ногами та раз у раз на мене поглядає, немов хоче сказати: «бач, яка я поважна особа, ось скільки клопочуть собі голови, поки вирішать на кого мене залишити».  – а може б пішов з ним у школу? – киває тато головою у мій бік. – йому олівець та клаптик паперу, і сидітиме тихо, як риба у воді, чи не так, іванку?   іванко мовчки махає головою, що так, а мені приходить завити, як николаїшина собака. знаю я те «як риба у воді», – лиш його зачепить якийсь хлопець, розквасить губи і верещить, як у зубного лікаря.  ще не встигли ми добре через поріг класу переступити, а вчитель до нас:   – сьогодні в нас відкритий урок, інспекція приходить аж з бая маре, то ж молю вас, діточки, будьте чемні та тихі, аби муху чути в класі, а коли вже хочете щось сказати, то підіймайте гарненько два пальці вгору, добре?   у нас від тої «інспекції з бая маре» аж мороз спиною поліз.  учитель повісив на стіну картину, на якій була намальована оса і, дивлячись на інспекторів почав:   – сьогодні будемо вивчати букву с. ось тут на картині намальована оса, а під нею знаходяться три букви: буква о, буква с та буква а. хто з вас може прочитати разом слово, написане під малюнком?   ми ні вчитель інспекцію питає, думаємо собі, бо інакше не радив був нам зберігати тишину, «аби муху чути в класі».  – ну, що написано під малюнком? – повторює вчитель.  в класі, мабуть, ні одної мухи, бо інакше б її чути, така тиша.  – ну, тоді скажіть, що тут намалювано? – вказує вчитель на осу.  ми ні а іванко враз пирск, два пальці вгору.  – о молодець! – похвалив його вчитель, і до інспекторів: – він ще не ходить до школи, – а потім до іванка: – ну, скажи нам, іванку, що намальовано на цім малюнку?   іванко надувся, як індик, і голосно крикнув:   – муха!   весь клас вибухнув сміхом, навіть учитель з інспекторами розсміялись, а іванко вже квасить губи, ось-ось заверещить. хіба не знаю я, те «тихо, як риба у воді»?

Який