Опис зимива природа"гірський пейзаж "

Уявіть собі, що ви стоїте на полонині у весняну пору. весна в горах — найдивовижніша пока року. скрізь розстеляється килим з барвистих квітів, зеленої трави та моху. поруч з ним сусідять великі камені, неживі площини, засипані уламками скель.пройшовши всього лише кілька кроків, можна зустріти цілий замет мокрого снігу. лежить він собі спокійно серед квітів, і розтане ще не скоро. таке можна побачити тільки в горах ..зі схилу гори можна охопити поглядом величезний простір. це схили сусідніх гір, зарослі лісами, долина далеко внизу, гострі піки, досі покриті снігами. навіть не віриться, що все це можна побачити двома звичайними людськими очима.а он далеко-далеко синіє маленьке гірське озерце. навколо нього неначе біле намисто - це цвітуть рододендрони, дивовижні квіти. їх можна зустріти тільки в горах, і більше ніде.загалом гірські квіти невеликі, але різних забарвлень та форм. це зірочки, дзвіночки, трубочки, круглі "сонечка" та інші форми. якщо спуститися в долину, то там не знайти й половини цього квіткового багатства.а зверху з шумом та гуркітом мчить потік гірської річки. вода в річці крижана! вона така піниста, що здається білою. насправді ж в гірській річці дуже прозора вода.потік з великими труднощами пробиває собі шлях серед каміння. ці камені можна помітити, вони визирають з води. за довгі роки річка вже відполірувати їх, і вони стали рівними, як поверхня дзеркала. не варто й пробувати плисти цією небезпечною річкою у човні.

Як чудово виглядає зимовий ліс і як гарно в ньому на прогулянці! все навкруги біле, вкрите м’яким пухнастим снігом. на гілках могутніх дерев, особливо на широких лапах вічнозелених ялинок, уляглися невеликі купи снігу, схожі на справжні шапки. всі дерева схилилися, напружені снігом. коли така шапка падає з гілки, вона розпрямляється і ніби вистрілює, прагнучи до неба. небо блакитне і чисте, ніби сльоза. на сонці блищить сніг, переливаючись та граючи у сонячних променях скупого зимового сонця всіма барвами веселки – навіть болячи дивитись на цю розкіш природи. морозно. сніг хрумає і вискрипує під ногами. і якщо взяти трохи снігу в руки та уважно його роздивитися, то можна побачити окремі сніжинки, які є найкращим витвором мистецтва найчудовішого майстра – самої природи. ніби якийсь казковий ювелір майстерно вирізав ці ажурні крихітні зірочки. дерева в лісі скрізь вкриті не тільки снігом, але й інеєм та памороззю. у лісі зимовим днем тихо, здається, що всі сплять, вкриті білосніжною ковдрою. звуки у морозному повітрі дуже швидко розносяться і лунають на далеку відстань. тому чути, що сплять все ж таки не всі – ось ворона каркнула, ось і сорока застрекотіла, а ось подала голос ще якась зимова пташка. а зовсім поряд цвірінькає синичка. на прогулянку я взяв трохи хліба і борошна, тому ж насиплю його пташкам, бо в зимовий час їм приходиться дуже скрутно і находити собі їжу на землі, вкритій сніговим покривалом, зовсім важко. ні, точно, сплять в зимовому лісі не всі. ось і чиїсь сліди на чистому снігу. хто ж тут бігав? скоріш усього, це заєць у своєму білому зимовому кожушку рятувався від зголоднілого сірого вовка або від рудої красуні – лисиці. сонце взимку ховається дуже рано, тому не треба баритися. мені пора поспішати додому, бо на капелюшках ялинок рожевіє сніг, а білі стрункі берізки самі стають рожевими та золотавими. ось спочатку блакитні, а потім фіолетові і сині тіні по снігу між мовчазних дерев. небо починає червоніти на заході, а зі сходу стрімко іде темрява, яка за лічені хвилини нагонить подорожнього і вимусить його поспішати до своєї домівки. вже можна побачити навіть тоненький серпок молодого місяця. вечоріє, становиться значно холодніше. а я повертаюсь додому, йдучи назад по своїх слідах, ще раз притоптуючи хрусткий сніг. і тільки-но я вийшов з лісу, обернувся, а ліс уже зовсім чорний на фоні синього снігового килима. на добраніч, тихий та привітливий зимовий ліс, вкритий прекрасним зимовим покривалом, ми ще побачимось!