Твори про природу картини яких змальовани за прикметникив

ранок сонця. за чарівною хмаринкою сховалася ніч, і на землю спустився рожевий ранок. ось-ось має зійти сонце. його промінчики уже спалахують на обрії. чекають ранку всі: рослини, тварини, люди. тільки чому ж його ще немає? може, ще спить солодким сном? а може, посварилось із землею і не хоче більше світити? що ж тепер? і все-таки схід поступово рожевіє. нарешті, ніби з-під ковдри, зійшло над горизонтом сонце, величне, красиве. хутенько освітило променем води, ліс, навколишні поля, будинки людей. заіскрилась зеленим килимом земля в його сяйві. коли промінчик сонця долинув і до мого обличчя, я прокинувся, весело йому посміхнувся, відкрив очі і радо зустрів новий день

1.стара половчиха, одежа на ній віялась, мов на кам’яній, вона була висока та сувора, як у пісні. 2.половчиха, вирядивши в море чоловіка, виглядала його шаланду, її серце обдував трамонтан, її серце ладне було вискочити з грудей, а з моря йшли холод та гуркіт, море зажерливо ревло, схопивши її мусія.  3.висока й сувора, їй здавалося, що вона — маяк невгасимої сили. 4.дівування в оча* нові, хазяї трамбаків сваталися до неї, а що вже шаланд, баркасів, моторок, яхт! вона була доброго роду, доброї степової крові, її взяв за себе мусій половець— дофінівський , непоказний хлопець, нижчий од неї на цілу голову. та така вже любов і так вона парує самця й самицю в природі. половчиха стала до бою за життя, за рибу, стала поруч мусія, і наплодили вони хлопців повну хату 5.оловчиха тримала хату в залізному ку- лаці, мати стояла на чолі родини, стояла, мов скеля в штормі. 6.вони йшли, преніжно обнявшись, їм у вічі дмухав трамонтан, позаду калатало море, вони йшли впевнено й дружно, як ходили ціле життя.