Надо твір на тему морально-етичні уроки доброти у повісті г. тютюника климко

Повiсть григора тютюнника климко переносить читача у тяжкi часи фашистськоï окупацiï украïни, вiдкриваючи дещо призабуту сторiнку нашоï iсторiï. головний герой твору климко — це хлопчик, що йде за багато кiлометрiв про сiль, щоб потiм продати ïï та врятувати вiд голоду улюблену вчительку з донькою- немовлям i себе з другом. климко вiдважно йде дорогами вiйни, сповненими небезпек, перемагаючи в собi страх, перемагаючи iнколи фiзичне безсилля та хворобу. за вiком вiн був нашим однолiтком, тому так боляче вiдчуваєш серцем усi його страждання, вражаєшся його витримцi i недитячiй мудростi. а ще, здається, неначе примiряєш на себе ту важку подорож климка i вчишся у нього рiшучостi та милосердю . це милосердя беззахисних дiтей вiйни стало головною темою повiстi. автор розповiдає про зустрiч на базарi климка та зульфата зi своєю вчителькою, яка з малою дитиною опинилася в безвиходi. з цього часу у друзiв зявилося благородне бажання ïй, i вони беруть на своï слабкi плечi усi турботи про наталю михайлiвну з олею, стають ïх опорою. саме опiкуючись ïх життям у першу чергу, вирушає юний герой новели климко у далеку дорогу, климко з шевцем рятує пiд час облоги на базарi незнайому дiвчину вiд нiмеччини, хоч мiг розплатитися за це життям. i ми розумiємо, що справжнi люди залишаються людьми навiть в екстремальних ситуацiях, виявляючи спiвчуття й милосердя до iнших. пiзнiше ми бачимо климка пiд час перебування у тiтки марини, яка виходжувала його в гарячцi i хотiла навiть залишити в себе всиновити. але хлопчик, хоч йому i у доброï жiнки, не погодився, бо вiдчував вiдповiдальнiсть за життя дорогих йому людей. менi здається, що у цьому епiзодi дуже виразно показується доброта i самовiдданiсть людськоï душi моïх спiввiтчизникiв- украïнцiв. та найважливiшим, на мiй погляд, є заключний епiзод новели повернення климка з торбиною солi на станцiю, радянському полоненому i смерть хлопчика. пiсля небезпечноï дороги, пiсля важких випробувань, сповнений радiстю, повертався назад климко з дорогоцiнною сiллю. i тут пiдстерегла хлопчика невблаганна смерть, як пiдстерiгала вона на тих воєнних дорогах багатьох його ровесникiв. та навiть у цю судну годину климко постає людиною, що дбає не про себе, а про iнших. забувши про небезпеку, вiн показує радянському полоненому воïну, куди втiкати. тут i скосила його черга з нiмецького автомата: вiн упявся пальцями в дiжурку на грудях, тихо ойкнув i впав. а з пробитого мiшка тоненькою цiвкою потекла на дорогу сiль. перед очима ще довго стоïть ця цiвочка солi, а серце заповняє безмежна туга i любов до хлопчика з безкорисливою, милосердною i вiдчайдушною душею, що жила для добра. любов до всiх дiтей вiйни, якi виявляли таке милосердя, яке й дорослим iнколи було не до снаги.

доброта,взаэмоповага,щедрість,,турботливість