Суть феодальної роздробленості київської русі

Добу від середини xii до середини xiii ст. в історії київської русі дослідники називають добою роздробленості. йдеться не про суцільну смугу міжкнязівських усобиць: хоч їх і справді не бракувало, проте траплялися вони і в попередні часи. та якщо раніше руська держава, переживши чвари й розбрат, лишалася централізованою монархією, то від середини xii ст. нею почало керувати об'єднання найсильніших князів — правителів удільних князівств. узаконена любецьким з'їздом отчинна система розвинулась настільки, що удільні князі дедалі більше почувалися у своїх володіннях незалежними господарями. власне, у зміцненні самостійності удільних князівств і полягає сутність роздробленості.сучасні історики роздробленість витлумачують не як розпад держави, як зміну її устрою та форми правління. устрій київської русі часів роздробленості можна порівняти з сучасними федераціями — державами, що з кількох державних утворень, за якими зберігається певна самостійність. форму правління, властиву київській русі часів роздробленості, називають колективним сюзеренітетом: замість одного великого князя владу здійснює об'єднання найважливіших князів.причини роздробленості київської русі.  історики по-різному пояснюють причини роздробленості київської русі. називають з-поміж них і великі розміри території держави та їх різний етнічний склад, і князівські усобиці, відсутність сталого порядку столонаслідування, напади степових кочовиків і занепад торговельного шляху «з варяг у греки».головною ж причиною більшість дослідників вважає розвиток феодального землеволодіння, зміцнення його вотчинної форми. удільні князі не були зацікавлені у сильній владі великого київського князя. більше того, вони прагнули для себе таких само повноважень. недарма в xii ст. титул «великий князь» поряд з київським мали чернігівський, володимирівський та деякі інші князі. володарі удільних князівств провадили власну внутрішню політику, на свій розсуд вирішували питання війни та миру, укладали угоди з сусі. таких удільних князівств на середину xii ст. було близько 15, з яких 5 сформувалися на українських теренах: київське, чернігівське, переяславське, волинське й галицьке.порівняння меж удільних земель із територіями племінних об'єднань східнослов'янських племен, що складалися впродовж доби розселення (v—vii наштовхнуло вчених на думку, що у роздробленості київської русі багато важив різний етнічний склад її територій. пригальмовані на якийсь час сильною централізованою владою процеси визрівання трьох східнослов'янських народів — українців, білорусів і росіян — пожвавилися, тілько-но та влада ослабла і коли склалися сприятливі умови в господарському житті. на слушність цієї думки вказує той факт, що одними з перших перестали коритися києву полоцьке князівство (білорусь), новгород та володимиро-суздальська земля (на російських теренах).та, попри незворотність розпаду і зростаючу самостійність земель-князівств, київська русь до середини xiii ст. була єдиною державою — з єдиною територією, спільними законами і єдиною церквою. київ лишався, хоча дедалі більшою мірою формально, стольним містом, і за право покняжити в ньому змагалися руські князі з різних князівств. як і за часів мономаха, князі (коли частіше, коли рідше) збиралися на з'їзди, де й намагалися розв'язати суперечливі проблеми — головним чином, пов'язані з організацією спільних походів проти половців.

Давайте сперва рассмотрим термины, тоталитарное общество - это общество с полным контролем над всеми сферами, а что такое террор? насилие, вплоть до уничтожения, тактика запугивания) все становится ясно)