Твир мои враження вид "гуси-лебеди летять" стельмах. ! )

Ось і прочитана повість. мені вона , бо в ній розповідається про людей, які прагнули здобути освіту, особливо дітей, що тягнулися до навчання. у повісті розповідається про дитинство самого письменника. хто ж він, цей михайлик? це простий, сільський хлопчик, син бідняків. він дуже допитливий, йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом, а багато чого довідатися від дорослих. наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда дем'яна та улюбленої бабусі, михайлик сприймає світ, як казку. він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі. любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші. він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому небі. михайлик — романтична натура. а який радий михайлик приходові літа! це ж найкраща пора в житті дитини. він уявляє літо як щось живе, як істоту: "літо-літечко тихо з полів зайшло в село, постояло біля кожного тину, городу, та й взялося до свого ділечка, щоб усе росло, родило". великий вплив на михайлика мала мати, яку він дуже любив, до мови якої весь час прислухався. мати ріднилася з природою: вона дослухалася до неба, до землі, до схлипування роси. увага до всього доброго, красивого перейшла михайликові від матері. тому він теж, як свята, очікував того дня, коли грім розморожує сік у деревах чи коли не зіллям, а хлібом починає пахнути жито. михайлик підріс. він дедалі більше прилучається до роботи в господарстві, у всьому є батькам. і скільки в нього гордості! хоч як не хочеться йому поспати рано-вранці, але встає, коли його будить мати пасти коняку обмінну. михайлик знає, що це його обов'язок. я ще подумала, що я не така. треба й мені виправлятись. мене дуже вразив випадок, коли михайлик хотів йти поковзатись на ковзанці. аж тут назустріч батько, наказує везти до млина мішок гречки. хлопчик вертає додому, запрягається в санчата і везе мішок до вітряка. і стільки тут виявилось поваги до батька, слухняності. хоч інколи буває, що михайлик не послухається. але це тільки тоді, коли знає, що це якась дрібничка, що прикрощів батькові чи мамі він цим не завдасть. а як хотілося михайликові стати справжнім женцем! він чекає цієї урочистої хвилини з нетерпінням. ось мати розгорнула і дозволила михайлику взяти серп і починати жати. мені , що батьки, за народним звичаєм, радять хлопчику поглянути на схід сонця і почати "на щастя". михайлик хвилюється, його аж в жар кидає. але похвала батьків підбадьорює його, і він уже вільніше орудує серпом. хлопчик працює старанно, напружено, але втоми не відчуває! а коли тато вправно зв'язав сніп, нажатий михайликом, і поставив його "гузирем на стерню", то це була найурочистіша хвилина в житті хлопчика. михайлик був гордий з того, що він вливається в лави дорослих трударів: "і славно-славно йти мені між житами до жита. що не кажіть, а вже інакше почуваєш себе, коли стаєш женцем! " от де по-справжньому відчувається повага до хліборобської праці, до народних звичаїв. влітку михайлик теж є батькам у господарстві. він пасе коняку, громадить сіно. про свої успіхи хлопець розповідає вчительці насті василівні. йому приємно, що вчителька його хвалить. у михайлика добре та відкрите серце. він любить і криву качку з перебитим крилом, і собаку рябка, і стару коняку обмінну. всіх він вважає за своїх друзів. а коли дізнається, що тато хоче продати обмінну, то йому на душі стає так важко. михайликові шкода розлучатися з конякою. він звик до неї, полюбив, тому й не спав цілу ніч. а вранці підхопився, щоб востаннє напоїти її. він так зворушливо прощається з конячкою! тому можна виправдати михайлика за те, що він просив за неї так багато і навмисно давав обмінній таку негативну характеристику, коли продавав її. та як не боляче було михайликові розлучатися з обмінною, але довелось. мене вразила глибина душі хлопчика. я навіть подумала, що хотіла б мати такого друга. він чесний і правдивий хлопчик. михайлик тягнеться до книжки. він перечитав усі книжки, які були в хаті-читальні. а коли дядько себастіян записав його до найбільшої бібліотеки в майдані-трептівському, то михайлик аж засяяв з радощів. це було найщасливішою подією в його житті. михайлик — талановитий хлопець. ще в школі він береться писати п'єси. спочатку михайлик багато їх перечитав, а потім і сам захотів написати. михайлик — справжній товариш. найкращим другом для нього є люба. між любою та михайликом такі світлі, чисті дитячі відносини. їхня дружба щира. михайлик уміє дорожити цією дружбою. він ніколи не образить люби, не дасть її скривдити, захистить від нападника. він правдивий хлопчик, глибоко шанує батьків, поважає старших. михайлик вдячний батькам, що вони навчили його всього хорошого

Вполовине прошлого столетия по дворам села хабаровки бегала в затрапезном платье босоногая, но веселая, толстая и краснощекая девка  наташка.  по заслугам и просьбе отца ее, кларнетиста саввы, дед мой взял ее в верх — находиться в числе женской прислуги бабушки. горничная  наташка  отличалась в этой должности кротостью нрава и усердием. когда родилась матушка и понадобилась няня, эту обязанность возложили на  наташку.  и на этом новом поприще она заслужила похвалы и награды за свою деятельность, верность и привязанность к молодой госпоже. но напудренная голова и чулки с пряжками молодого бойкого официанта фоки, имевшего по службе частые сношения с натальей, пленили ее грубое, но любящее сердце. она даже сама решилась идти к дедушке просить позволенья выйти за фоку замуж. дедушка принял ее желание за , прогневался и сослал бедную наталью за наказание на скотный двор в степную деревню. через шесть месяцев, однако, так как никто не мог заменить наталью, она была возвращена в двор и в прежнюю должность. возвратившись в затрапезке из изгнания, она явилась к дедушке, упала ему в ноги и просила возвратить ей милость, ласку и забыть ту дурь, которая на нее нашла было, и которая, она клялась, уже больше не возвратится. и действительно, она сдержала свое слово.с тех пор наташка сделалась натальей савишной и надела чепец; весь запас любви, который в ней хранился, она перенесла на барышню свою.когда подле матушки заменила ее гувернантка, она получила ключи от кладовой, и ей на руки сданы были белье и вся провизия. новые обязанности эти она исполняла с тем же усердием и любовью. она вся жила в барском добре, во всем видела трату, порчу, расхищение и всеми средствами старалась противодействовать.когда maman вышла замуж, желая чем-нибудь наталью савишну за ее двадцатилетние труды и привязанность, она позвала ее к себе и, выразив в самых лестных словах всю свою к ней признательность и любовь, вручила ей лист гербовой бумаги, на котором была написана вольная наталье савишне, и сказала, что, несмотря на то, будет ли она или нет продолжать служить в нашем доме, она всегда будет получать ежегодную пенсию в триста рублей. наталья савишна молча выслушала все это, потом, взяв в руки документ, злобно взглянула на него, пробормотала что-то сквозь зубы и выбежала из комнаты, хлопнув дверью. не понимая причины такого странного поступка, maman немного погодя вошла в комнату натальи савишны. она сидела с заплаканными глазами на сундуке, перебирая пальцами носовой платок, и пристально смотрела на валявшиеся на полу перед ней клочки изорванной вольной.— что с вами, голубушка наталья савишна? — спросила maman, взяв ее за руку.— ничего, матушка, — отвечала она, — должно быть, я вам чем-нибудь противна, что вы меня со двора что ж, я пойду.она вырвала свою руку и, едва удерживаясь от слез, хотела уйти из комнаты. maman удержала ее, обняла, и они обе расплакались.с тех пор как я себя помню, помню я и наталью савишну, ее любовь и ласки; но теперь только умею ценить их, — тогда же мне и в голову не приходило, какое редкое, чудесное создание была эта старушка. она не только никогда не говорила, но и не думала, кажется, о себе: вся жизнь ее была любовь и самопожертвование. я так привык к ее бескорыстной, нежной любви к нам, что и не воображал, чтобы это могло быть иначе, нисколько не был ей и никогда не задавал себе вопросов: а что, счастлива ли она? довольна ли? бывало, под предлогом необходимой надобности, прибежишь от урока в ее комнату, усядешься и начинаешь мечтать вслух, нисколько не стесняясь ее присутствием. всегда она бывала чем-нибудь занята: или вязала чулок, или рылась в сундуках, которыми была наполнена ее комната, или записывала белье и, слушая всякий вздор, который я говорил, «как, когда я буду генералом, я женюсь на чудесной красавице, куплю себе рыжую лошадь, построю стеклянный дом и выпишу родных карла иваныча из саксонии» и т.  д., она приговаривала: «да, мой батюшка, да». обыкновенно, когда я вставал и собирался уходить, она отворяла голубой сундук, на крышке которого снутри — как теперь