Твір роздуми над жіночою долею за поемою о полку ігореві

Жіноча доля… споконвіків призначенням жінки вважалося бути берегинею. народжувати й виховувати дітей, берегти є вогнище, працювати в полі, догоджати чоловікові, бути охайною і красивою. прості жінки виконували цю місію з честю. княгиня ярославна з вищого світу, але й на її долю лягли нелегкі випробування. євфросинія ярославна — дочка ярослава володимировича галицького, друга дружина ігоря, який одружився з нею 1184 року. ярославна закохана в свого чоловіка, і ось цього щастя подружнього життя їй відведено лише один рік, бо уже в 1185 році ігор вирушив у похід на половців і потрапив у полон. як же тяжко молодій жінці відривати від серця свого милого і проводжати, може, на вірну смерть! але вона свідома того, що її чоловік — князь, полководець, воїн. жінка повинна мужньо винести це горе, ще й подати приклад жінкам дружинників. з тривогою чекає вона звісток із поля бою, радіє першим перемогам ігоря. але ось страшна звістка: військо розбито, а її милий ладо у полоні. ярославна не криється зі своїм горем, вона виходить на путивлівський вал, у розпачі звертається до сил природи по .

природа в житті людини відіграє як матеріальне, так і духовне значення. матеріальне, бо власне природа дає нам їжу, житло, одяг. і здавалося б, ця думка дуже проста, тому, дотримуючись цього погляду, людина повинна б бути вдячною природі. якщо немає такого почуття, то принаймні треба розуміти таку просту річ: не , не удобрюючи поле, нічого сподіватися, що наступного року в тебе буде хліб на столі.

духовне значення природи в житті людини, на мою думку, почало втрачатися давно, коли людина стала більше приділяти уваги собі, своєму внутрішньому світу, а не своїм стосункам із зовнішнім світом. колись дайбожичі, або язичники, не відділяли себе від природи, вони жили в ній і з нею. і характер поведінки, і навіть одяг були гармонійними з природою. нині ж, чим більше викликів ми робимо, наприклад, у одязі, чим більше ми дотримуємося певної моди, а не гармонійного поєднання зручного й естетичного, тим більше ми відділяємося від природи. природа не стає нам матір’ю, ким вона була для наших пращурів. а ми, як ті невиховані безбатченки, поводимося непристойно й ненависно. терпіння природи не безмежне. вона буде протестувати й посилатиме нам страшні попередження, наприклад чорнобильська трагедія — це одне з таких попереджень. та все ж таки я вірю в духовне відродження людини, адже вона приходить у цей світ безгрішним малям. треба тільки частіше нагадувати людям, що вони — діти природи, її маленька частка.