Опис привидив из риздаянатписня у прози

Марлей помер. скрудж зоставив марлеве йменна на вивісці. і після марлевої смерті над дверима при вході в контору було написано: скрудж і марлей. всі знали торгову спілку, що звалася "скрудж і марлей".  якось, перед одним з найкращих днів року, перед різдвом, старий скрудж сидів і працював у своїй конторі. година була холодна, похмура.  — будьте здорові, зі святим вечором, з веселим різдвом, дядечку! щасти вам, боже! — залунав зненацька радісний голос. то говорив скруджів племінник, хутко ввійшовши в кімнату.  — що за дурниці! — відказав скрудж.  — ну, та не гнівайтеся ж, дядечку! — сказав племінник.  — як же мені не гніватися, — бурчав дядько, — коли той світ, де я живу, заселений такими дурнями, як ти! "радісне різдво"! не говори мені такого. на різдво платять борги без грошей; воно показує, що чоловік став на рік старший і ні на одну годину не став багатший; це той час, коли треба лічити по книгах і бачити, що кожна стаття за всі дванадцять місяців була проти нас.  — коли б я міг робити так, як бажаю, — скрикнув скрудж з лютістю, — то я б кожного дурня, що шляється та славить христа, зварив разом з його різдвяною стравою й поховав би, застромивши йому ялинку в серце!   — дядечку! — благав племінник.  — племіннику, — одказав суворо дядько, — святкуй собі різдво по-своєму і не заважай мені святкувати його, як я хочу.  — прощавай, — сказав ще раз скрудж.  — і щасливого нового року бажаю вам!   — прощавай, — знов промовив скрудж. але, незважаючи на все це, племінник вийшов із хати, не промовивши жодного гнівного слова. він зупинився коло вхідних дверей, щоб побажати й писареві щасливих свят, той, хоч уже мало не зовсім замерз, але був тепліший від скруджа, від щирого серця відповів на привітання.  переказ:   так само скрудж не відповів на щирість джентельменів, що збирали гроші для бідних, і різдвяну пісню хлопчика, що колядував під вікнами.  коли скрудж повернувся додому, то замість молотка-колотушки побачив обличчя колишнього компаньйона — марлі.  цитата:   — дурниці! — сказав знов скрудж. — не хочу цьому вірити.  але він таки змінився в лиці, як привид, не спиняючися, перейшов крізь двері, увійшов у кімнату і встав перед ним. коли він входив, згасаюче полум’я спалахнуло, немов хотіло сказати: "я знаю, це — марлеєва тінь! " — і знов померкло.  то була, справді, марлеєва тінь у його звичайному каптані, у вузьких штанях і високих чоботях з китицями, що ворушилися так само, як кіска, поли від каптана і волосся на голові. ланцюг, що тяг марлей за собою, був прив’язаний йому до стану. ланцюг той був дуже довгий і звивався як хвіст. він був зроблений (скрудж це добре запримітив) із скриньок на гроші, з ключів, із замків, з конторських книг, паперів і з важких мішків з грошима. все це було зроблене із заліза. тіло в привида було таке прозоре, що скрудж, дивлячися на нього спереду, міг бачити два ґудзики на каптані ззаду. — ви сковані, — промовив скрудж тремтячим голосом. —чому?   — я ношу ланцюг, який сам собі викував за життя, — відповів привид. — може, ти хочеш знати вагу й довжину свого ланцюга? він великий і важкий!   скрудж глянув додолу, немов сподівався побачити навкруги себе довгий залізний ланцюг, але не побачив нічого.  — якове, — почав він благати, — старий якове марлею, скажи мені що-небудь. заспокой мене, якове.  — я не маю чим тебе заспокоїти, ебенезере скрудже, — одказала мара. — заспокоєння приходить із других володінь, його приносять інші посланці і іншим людям. я навіть не можу тобі всього сказати, що хотів би. мені дозволено говорити з тобою дуже мало. я ніде не можу затриматися. я ніде не можу відпочити або забаритися. моя душа за життя ніколи не переступала за поріг нашої контори, — слухай мене уважно, — ніколи не виходила на вузькі межі нашої грошової ями, через це мені тепер треба відбути багато тяжких мандрівок.  — у цю пору року я найбільше , — казав він далі. — о, нащо я ходив, заплющивши очі, між своїми близькими; чому я ні разу не підвів очей до тієї зірки, що завела волхвів до убогої печери! хіба мало тут бідних домівок, що сяйво тої зірки завело б мене до них!   од цих речей скруджеве серце боляче стислося, він почав тремтіти. 

Сказка "аленький цветочек". 1858 г. - является вариантом бродячего сюжета "красавица и чудовище" в фольклоре. сергей тимофеевич аксаков утверждал, что обработал сказку, которую он слышал ещё в детстве из уст ключницы пелагеи. видимо, эта ключница пелагея была личностью неординарной! вряд ли сюжет "аленького цветочка" был ей знаком непосредственно из французского фольклора. скорее его источником послужила сказка лепренс де бомон "красавица и чудовище", 1756г..