Переведите чиленный масштаб 1: 30000 в именнованый

еволюція форм власності. розвиток аграрних відносин у капіталістичних країнах у xx ст. відбувався через створення крупних капіталістичних ферм, колективних господарств, чисельності фермерських господарств, розширення орендних відносин. так, в ії існує унаслідувана ще з часів феодалізму земельна власність титулованої аристократії, яка здається в оренду.

у сша кількість фермерських господарств з початку xx ст. до середини 90-х років скоротилася з 5,8 млн. до майже 2 млн. на одне господарство припадає в середньому 180 га землі. до 60% з них ведуть господарство самі, без залучення найманої робочої сили. з них 1,3 млн. дрібних фермерських господарств виробляють менше 9% сільськогосподарської продукції. водночас 300 тис. крупних капіталістичних господарств (13,8%) виробляли в середині 90-х років понад 70% сільськогосподарської продукції, наймаючи майже 80% робочої сили. кожне з цих господарств володіло в середньому 1400 га землі й було крупним науково-виробничим об'єднанням. їх роль у третьому тисячолітті ще більше посилиться.

у сша налічується до 5 тис. кооперативів, які переробляють майже 30% фермерської продукції. у швеції — понад 100 тис. фермерських господарств, переважна більшість з яких є членами сільськогосподарських кооперативів.

у країнах західної європи розмір фермерських господарств значно менший. так, у данії середня ферма має 32 га землі, в німеччині — 18, у бельгії — 15, у франції — 14, в італії — 6, у. греції — 4 га. але характерним для цих країн є вироблення основної маси сільськогосподарської продукції крупними капіталістичними фермами. крім того, існування більшості цих ферм можливе лише тому, що частка різних державних субсидій на сільськогосподарську продукцію, які одержує безпосередній фермер, становить у країнах єс 50%, у сша — 35, в японії — 75%. без такої фермерські господарства не могли б вижити. так, за підрахунками німецьких економістів, оптимальний розмір ферми повинен становити 100 га, а для створення таких фермерських господарств необхідно мати капітал від 750 тис. до 1 млн. марок. але така практика в україні не впроваджується.

орендні відносини. значного поширення в розвинутих країнах світу набула оренда — тимчасове надання землі за плату капіталісту-орендарю або селянину-працівникові, який не наймає робочої сили. наприклад, у франції орендується більше половини земель, в ії — до 40%. у сша понад третини сільськогосподарських угідь є власністю держави, передається в оренду терміном на 1—2 роки і за виконання договору продовжується.

щоб отримати землю в оренду, орендар повинен: мати відповідні знання і досвід роботи на землі, добре здоров'я, певний вік (в ії — до 40 років, у франції до припинення 25-річного терміну оренди він не повинен досягти пенсійного віку), певний капітал, отриманий від праці на фермі та ін.

різновид оренди — сімейна оренда, за якої глава сім'ї передає свою ділянку землі в оренду за певну плату одному з членів родини. у німеччині та ії на цей вид оренди припадає 15—20% всієї орендної землі. особливістю аграрних відносин у деяких розвинутих країнах світу є об'єднання сімейних ферм у сільськогосподарські корпорації. наприклад, у сша в такі корпорації об'єдналися майже 90% сімейних ферм, а 95% корпорацій містять до 10 ферм.

аграрні відносини у колишньому срср. у колишньому срср штучно розрізняли дві форми власності — колективну і державну. насправді колективна форма власності в сільському господарстві була квазіколективною (удаваною), одержавленою. іння нею здійснювалося адміністративно-командними , впродовж кількох десятиліть через механізм "ножиць цін" (завищених на продукцію промисловості та занижених на сільськогосподарську), весь додатковий і значна частина необхідного продукту вилучалися з села. внаслідок такого пограбування селян зростало відчуження сільськогосподарських працівників від землі та інших засобів виробництва, втрачалися стимули до праці тощо. крім того, провадилася політика прискореного зменшення кількості колгоспів і збільшення — радгоспів. проте значно більша кількість зайнятих у сільському господарстві україни, родючі землі давали змогу виробляти майже таку саму кількість сільськогосподарської продукції, як і в окремих країнах європи.

після розпаду срср перед незалежними державами постало питання про шляхи радикальної перебудови аграрних відносин