5-7 речень з діалективними словами із повісті "земля " кобилянська

схопилася жваво на рівні ноги і пригадала собі щось. там, у стодолі на снопах, забула волічку[1][12

[1][12] волічка — шерстяні нитки для вишивання.)

 

 

вона стояла бліда й гляділа напіввистрашено, напівглупкувато і лише з натугою видобувала слова до відповіді, коли до неї звертався хто з яким-небудь словом. мала на собі шовкову ріклю[1][16],  довгий, новий, багато вишитий кожух із звисаючими кутасами[2][17]. 

[1][16] шовкова рікля — шовкова в різних смугах сукня без рукавів, з станком (половиною плахти), пришитим до спідниці.

[2][17] кутаси — китиці на одежі для прикраси.

 

окрім хати, що стояла недалеко панського дому, мали ще тут, на полях, два бурдеї[1][25]. в одному мешкав усе хтось зимою й літом, у другім заховувались бджоли, а в стайні, що розклалася близько коло тих пивничних мешкань[2][26], розжився їх прекрасний товар. за стайнею дальше стояли стоги із збіжжям і конюшиною. там білівся невеликий чистий тік. все се лежало, мов у плиткому кітлі. подальше розрісся лісок, ніби город[3][27].

[1][25] б у р д е й — землянка.

[2][26] пивничні мешкання — землянки.

[3][27] город — сад.

 

  краса природи україни - в чому вона?               для кожної людини, яка щиро любить рідну землю, її природа - найчарівніша у світі. та мені здається, що немає нічого прекраснішого за українські краєвиди. яке серце не сповниться радістю, доторкнувшись до краси україни? яка душа не озветься трепетною й щирою любов'ю до неї?               золотом котяться пшеничні хвилі на степових просторах української землі. чистим блиском сліплять очі під блакитно-бездонним небом, сонячним віддзеркаленням зігрівають кожну твою клітиночку. душа народжує пісню, і ти раптом розумієш, що мелодію до неї творять дзвінкі потоки великих і малих річок. вони розкинули свої срібні стрічки серед зелених дібров, серед квітучих степів, у сивих горах. вдень купається в них сонячне проміння, а вночі зірки милуються в них своєю красою.             кві як їх багато на моїй землі! вони скрізь: і біля охайних осель, і на нивах, і на білих рушниках. мені навіть здається, що слова "квітка" і "україна" - це синоніми, бо такої квітучої землі, мабуть, нема ніде.              з ранньої весни лунають над цим квітучим багатством пташині пісні. прорізують повітря стрижі та ластівки, поважно пливуть лелеки, неначе граються з морськими хвилями а соловей, пташиний цар, став беззаперечним символом української мови.              їна за світовими стандартами - країна не дуже велика. але, на мою думку, її можна порівняти з безцінним діамантом в і земель інших країн. діамантом, який передали нам пращури і який ми повинні залишити після себе наступним поколінням. і якщо ти вважаєш себе гідним сином чи дочкою рідної землі, то маєш берегти, примножувати її красу - і тоді вона заквітчає твоє серце й життя добром і щастям.