Напишіть невеликий твір роздум на тему,, чому керувати собою - важливе вміння людини"іть будь ласка.

Людину називають людиною, коли вонаспроможна відповідати за свої вчинки, поведінку, за результати своєїдіяльності, тримати у своїх руках особисту долю, готова до будь-якихвипробувань і перемог.  кожен повинен навчитися керувати собою,тобто самовиховувати себе. самовиховання — це також вияввідповідальності, що свідчить про зрілість людини, його духовнустійкість.вихована людина повинна бути спокійною, врівноваженою, вміти тамувати злість, роздратування, керувати своїми емоціями.в критичній ситуації зробіть паузу і не втрачайте самоконтроль. вчіться терпіти і прощати. змусьте емоції працювати на вас, а не проти вас. опануйте головним умінням - перетворювати негативні події на позитивні. змінюючии значення, ви змінюєте свою реакцію на те, що відбувається. знайдіть у собі сили посміхнутися та знехтувати .

Мальований стовп обридла дневі суєта людськая, спустився він спочити в темноті, і нічка тихая, мов чарівниця тая, прибралася у зорі золоті. широкий шлях замовк; ні пішки, ні на возі ніхто його не турбував; заснули верби на облозі, і вітер задрімав. що ж то таке між вербами біліє? то стовп мальований стоїть, стоїть і журиться, і серце кам’яніє, і сумно він у степ глядить. чи світ не той, чи доля відцуралась? . все глухо там, нічого не чутно. десь над болотцем чайка обізвалась, як обзивалася колись давно… згадалася йому щасливая година, як був він деревом, шумів і зеленів, як усміхалася червоная калина і степ широкий серце веселив… і причувається — десь пісня за горою лунає: «ой, гук, мамо, гук! .» і сльози капають холодною росою… кругом його гуде безсонний жук. на сей раз вибачайте, люде! се баєчка не вам; нехай вона на спомин буде мальованим стовпам. журба стоїть гора високая, попід горою гай,  зелений гай, густесенький, неначе справді рай. під гаєм в'ється рі як скло, вона блищить; долиною зеленою кудись вона біжить. край берега, у затишку, прив'язані човни; а три верби схилилися, мов журяться вони, що пройде любе літечко, повіють холода,  осиплеться їх листячко і понесе вода. журюся й я над рі біжить вона, шумить,  а в мене бідне серденько і мліє, і болить. ой річечко, голубонько!   як хвилечки твої - пробігли дні щасливії  і радощі мої до тебе, люба річенько, ще вернеться весна; а молодість не вернеться, не вернеться стоїть гора високая, зелений гай шумить; пташки співають голосно, і річечка блищить. як хороше, як весело на білім світі   чого ж у мене серденько і мліє, і болить? болить воно та журиться, що вернеться весна,  а молоді не вернеться, не вернеться