Цитати до образів юрка і тосі.("сім'я дикої качки")

образ юрка.

·                                      «він радів, що сьогодні таки проснувся вчасно, що не очікував ні на батька, ні на матір, а подався сам до річки, щоб » «і хотілося не йти, а бігти, не мовчати, а співати»

·                                      «він демонстративно відвернувся, не бажаючи вступати з нею ні в які спочатку юркові її увага, але скоро та увага стала йому надокучати й заважати»

·                                      «це я набрехав, щоб побачити, чи ти »

·                                      «знову долинув крик сірої качки, але він нітрохи не схвилював юрка»

·                                      «він уявляв, як повезе каченят у місто, як показуватиме своїм товаришам, як вони заздритимуть. він ішов і пританцьовував»

·                                      «про себе юрко погрожував тосі якнайстрашніше, він, нарешті, пообіцяв собі розправитися з нею, щоб знала своє місце, щоб не лазила слідом за ним, не втручалася»

·                                      «після того юрко вже не товаришував із сільськими хлопцями. чи то вони не приймали його до свого гурту, чи то, як казав юрко, він не захотів більше з ними знатися. а коли батьки запитували, чому ж тося не приходить, то відповідав, що дуже йому надокучила, і він її прогнав. що, мовляв, од неї і слова живого не почуєш, а все дивиться й дивиться на тебе, розкривши рота».

·                                      «а поки їхав у машині, то тільки про неї й думав: він би покликав, але чи підійшла б вона? і, переживаючи болісний сором, був певен, що, мабуть, не підійшла »

  образ тосі.

·                                      «вона, відчуваючи свою провину, зовсім тихо присіла неподалік. тепер вона й сама була не рада, що прийшла, бо сподівалася на те, що юрко стріне привітно, а ві»

·                                      «а вона, не зважившись повернутись і піти одразу, тепер деталі почувала себе ніяково й пригнічено. її засмучувало й те, що юрко нічого не зловив. якби зловив, то почав би радуватись, і тоді вони б якось помирились».

·                                      «вона з першого ж дня прив’язалась до нього, весь час намагалась бути в його товаристві, не спускала з нього очей».

·                                      « бо вони повмирають без води».

·                                      «у її вухах стояв отой качин крик, довго ще стояв, навіть тоді, коли вони вийшли з лісу й через городи йшли до хати».

·                                      «вона хотіла податися разом із юрком, щоб слухати його розповіді про місто, про те, чого їй ніколи не випадало бачити. коли вона була з юрком, то здавалося, що на неї падає чарівніше світло його знань, що вона на якийсь час переселяється у той світ, що постає з його розповідей».

·                                      «спочатку сиділа під своєю хатою й намагалася помітити, як сонячне проміння падає на землю… потім з кленового полінця робила свистка, але всі вони свистали не так, як той, учорашній, який грав тоненьким, наче аж зеленим звуком. притулялася до берези, що росла в їхньому подвір’ї, хотіла підслухати, про що вона шумить, але сьогодні чомусь береза крилася від неї, не бажала повідати своїх думок».

·                                      «дуби співчутливо поглядали на неї, ніби хотіли . тільки кущі перепиняли їй дорогу, тільки кущі шмагали по литках, ніби мстилися невідомо за що… спускала на воду й благала душею й очима».

·                                      «вона сама ладна була стати тією качкою, сама ладна була попливти з ним, тільки якби, вони пливли… — пливіть, рідні, пливіть, ненаглядні що то вона їх посилає на воду, а вони вже не пливуть».

·                                      «і вона й справді появилась. стала біля своєї хати й дивилась, як вони сі у машину. їй дуже кортіло підійти, але вона не наважувалась».

Відповідь:Як і кожен постмодерновий твір, «Алхімік» глибоко символічний. Символіка розкривала сутність саме тієї Всесвітньої істини, про яку «забуло» людство. Ця істина прийшла через сон — це дзеркальне відображення реального життя, це б, за до якого людина спілкувалася з Богом. Через сон Бог послав людині Знаки, розгадавши які, вона мала зрозуміти істину, згідно з якою кожна людина повинна була виконати на Землі лише одну місію: навчитися Алхімії життя. А це означало — навчитися жити в гармонії зі світом, «зрозуміти, що наші долі і вся світова історія написані однією Рукою» — Рукою Творця. Усвідомивши свою роль у світобудові, людина повинна присвятити себе Богу і беззаперечно слідувати й коритися божественним законам. Тоді зникав будь-який страх перед смертю, бо душа людини вічна, як вічна світова Душа. На жаль, більшість людей переймалися іншими тимчасовими проблемами, безжально марнуючи час. їм ніколи не дістатися Пірамід. Для того щоб зрозуміти цю стину, не треба навіть вирушати в довгу дорогу, бо знайти її можна скрізь, навіть на власному подвір’ї: треба тільки пильніше прислухатися до власного серця. Там, де воно заплаче, там і скарб. «Алхімік» — це біографія письменника, завуальована філософськими роздумами, а Сантьяго — це сам Пауло Коельо. Адже сюжет твору тісно переплітався з багатьма епізодами із життя митця: наприклад, заперечення батьківських вимог щодо побудови життя Пауло; бажання досягти мрії — стати письменником. Можливо, саме за це Пауло Коельо і називали «алхіміком», яким став і Сантьяго.

Пояснення: