Твір на тему: "кохання у трагедії фауст"

Людині властиво любити. а кохання — це вінець любові. просто кохання рядової людини проходить непомітно для , а кохання неординарної особистості уособлює вічність і безсмертя. тож природно, що кохання йоганна вольфганта ґете не пройшло непомітно, а вилилось у творчості. а оскільки трагедія «фауст» створювалась протягом тривалого часу, то її автор переживав у ці роки багато потрясінь, він знаходив і зрікався, любив і страждав. і невідомо, чи існувала б сама трагедія, якби її автор не пережив першого кохання до кетхен шенкопф і зречення його задля врятування особистої свободи, якби не було в його житті нового спалаху життєлюбства, що прокинулось у любові до дочки сільського пастора фредеріки бріон — і втечі від неї; якби не було в його житті одруження з юною христіаною вульпіус, яка стала матір'ю його сина. отже, історія з маргаритою в трагедії «фауст» — це сповідь юнацтва. все своє життя ґете вважав, що «інцем природи є любов. тільки через любов наближаються до неї». на цьому підґрунті розгортаються шукання фаустом найвищої миті, на цьому підґрунті визрівають його сумніви щодо виходу з вічного замкненого кола:   я рвуся від жаги,  і в насолоді я жаги .  маргарита стала для фауста уособленням тієї щасливої миті, про яку він мріяв. вона — символ молодості і краси, простоти і цнотливості, чутливості й ніжності. проте вона не наділена інтуїцією самозбереження і тому приречена на загибель. і хоча образ маргарити узагальнюючий, проте йому властива психологічна витонченість і жертовність. чи кохав фауст маргариту? мабуть, ні. і хоча її загибель для нього є духовним спустошенням, хоча він готовий її рятувати, маргарита в його житті була лише миттєвістю, пониклою блідою тінню. і рятувати її від самого себе фауст не може. гете створив маргариту виразною і трагічною, почуття її загострені, адже вона причетна і до отруєння матері, і до вбивства брата, і до смерті своєї дитини. тому вона божеволіє. навіть небо змилостивилось над нею. маргарита відчула, що мефістофель є ворогом:   крізь маску побачила вона  мого ума приховану могутність.  але це ж можна сказати і про фауста, в холодному погляді якого маргарита побачила приреченість кохання. це кохання земне. але фауст спромігся на кохання містичне: поринаючи за межі простору і часу, вихоплює з-поміж античних героїв образи паріса і прекрасної гелени. гелена виявилась для фауста недосяжною, як сама краса. його страждання за геленою інші — він прагне недосяжного. і хоча про гелену він говорить: «хто взнав її — без неї жить не може! » — проте навряд чи ці почуття можна назвати коханням. і навіть поява евфоріана — сина фауста і гелени — стає феєричним видінням, схожим на сон. а справжнє кохання, яке уособлювала маргарита, здатне на прощення. і в уже іншому світі вона лине назустріч фаустові так, як колись, — знов щаслива. 

Генерал называет рабочих "варварами,диким скопищем пьяниц" и просит старшего сына показать младшему светлую сторону строительства железной дороги.