Мне надо цитати до образу михайла, сави, анни и рахыри

ответ:

блин не могу решить извини

3: 20: 76 вот и ответо

сава "він був високий ростом, вищий від свого брата, але ніжно збудований, як мати. з лиця подобав також на неї і був би гарний, коли б не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного] й несупокійного. з його ніжного, майже дитинячого обличчя вражав його погляд прикро і відтручував від себе. очей сих не наслідив він ані від тата, ані від мами. коли очі івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти, погляд у марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний, то його очі, великі й сиві, не мали нічого спільного з його дитинячо-молодим обличчям. "

"відколи з нею(рахірою) сходиться, стає з дня на день гірший, лінивіший і твердіший, справляє всім лише гризоту та жаль."

"але він - то вже інша галузь. росте й горнеться та не до доброго й не до нас. він роботи боїться, йому танець у голові. зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалиґа на кружок вивернеться. йому однаково, чи товар поєний, чи ні,- коби йому спрага не допікала. йому однаково, яка погода надворі, чи се землі і збіжжю по добру, чи се бджолу не вбиває,- коби він у своїх збитках мав гаразд, коби йому меду доволі, аби потайком із горівкою змішати та бог знає з ким випити! " "тато його не позволяв йому курити, бо сам не курив, а григорій усе приносив йому пачку з гоппляцу, як знав, що в нього вже тютюну не стало, а він хотів курити. в тата пив він горівку лиш 3-4 рази до року - на різдво, на великдень, на храм і на новий рік або в м'ясниці,- а тут частували його не раз і не два, а по кілька разів до тижня. а вже найліпша була для нього рахі "

михайло каже про саву "він ще дурний, наш малий, і трохи впертий, але він добрий хлопчисько! "

рахіра. «лінива до розпуки, пленталася цілими днями бездільно по селу, та все, що впадало їй в очі, особливо ж дріб, або ставала там, де ґаздині білили свої полотна, щоб опісля, при відповідній нагоді, з одного або другого затягнути незамітно під пахву». "сором нам робиш, саво! ти любиш дівчину пусту, що на неї ні один порядний хлопець у селі не глядить, що її ніхто порядний за жінку не візьме. вона погана волошка, циганка. дивися на її зуби й на її рот! як клубки з м'яса стоять їй в лиці! чи вона чим причарувала тебе? дивися, яка вона погана! чоло волоссям заросло, а очі, як у чортиці або у голодної собаки! "(михайло говорить саві)

марічка.  " у марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і " 

"одначе її тонке, ніжне обличчя з ясними лагідними очима усмиряло враження її занедбаного вигляду."

"була се слабосильна, ще доволі молода жінка з ніжними рисами обличчя, на якім за першим поглядом було пізнати, що тяжка, ненастанна праця й жура, що гнітила її, надали її п'ятно старості."

михайло:   «і не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус. дівчата в селі знали добре, який він був, одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше, ніж за другою.  такий був михайло! просто пішов до бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати до орання, аби братися до землі.» сава про нього так казав: "михайло був баба, хоч був сильний, як медвідь, і плечі у нього, як у великана, садив на них мішки, як ніщо; хоч, щоправда, до роботи був здатний, як рідко хто перший-ліпший. але серце було у нього м'яке, як ті".

анна: "вона була убога, тому й не мала для них ніякої вартості. не мала ні землі, ні грошей».

 

Вірш олени теліги "сучасникам" як моральний заповіт поетеси не лічу слів. без міри ніжність. а може, в цьому й є моя сміливість: палити серце в хуртовині сніжній, купати душу у холодній зливі. я ще і ще раз перечитую вірш олени теліги "сучасникам". намагаюся збагнути, що це: лист до читачів, щирий і відвертий, у якому авторка розповідає про себе? чи може, це — її своєрідний звіт перед нами, перед суспільством? як на мене, то вірш цей можна ще порівняти з ліричною піснею душі але, якщо навіть погодитися з усіма цими припущеннями, не можна не помітити найважливішого: на ньому стоїть адреса — "сучасникам". а це значить, що слова вірша звернені до кожної людини, що була сучасником поетки, і до сьогоднішніх сучасників, наших з вами. і тоді приходить розуміння, що у рядках цієї поезії зашифрований заповіт людини, яка знесла на абсолютно добровільну голгофу неймовірний тягар національної долі — підкреслений український патріотизм і утримала його. як на початку xx століття — леся украї вітрами й сонцем бог мій шлях намітив, та там, де треба, — я тверда й сувора. о краю мій, моїх ясних привітів не діставав від мене жодний ворог. у цьому зізнанні — величний і водночас важкий життєвий шлях дочки україни, яка, поєднавши сталь і ніжність у серці й поезії, окреслила перед сучасниками, минулими, сьогоднішніми і майбутніми, поняття щирого, а не плакатного патріотизму. я часто поруч з її ім'ям читаю слово "самопожертва". думаю, сама вона мало замислювалася над таким символом її життя. найважливішим для олени теліги було прагнення донести і показати співвітчизникам істинну любов до батьківщини, пробудити і їх серцях такі ж почуття, наповнити їх серця бажанням присвятити своє життя україні. тому вірш "сучасникам" є моральним заповітом кожному українцю.