Твір на тему "золоте слово святослава - основна думка слова про похід ігорів"

Святослав- батько ігора та всеволода.автор слова змальовує його як талановитого воєначальника, мудрого державного діяча, справжнього патріота, і шляхетну людину.у 1184р він об'єднав руські землі і розгромив половецьке військо він постає ідеалом, краще розуміє події, відносини між князями.авторитет святослава у рукописі можна назвати непорушним.   патріотична ідея, боротьба проти половців, знайшла вияв у золотому слові святослава.дорікаючи ігорю і всеволоду за їх неубдуманий вчинок, святослав сумує з приводу поразки, яка завдала багато горя усій руській землі, скаржиться на те, що князі не хочуть йому у великій справі захисту рідної землі. отже основна думка золотого слова, це дорікання ігорю та всеволоду за їх необачність

Живучи в америці, видатний український письменник завжди душею був в україні, разом з рідним народом мріяв про її світле майбутнє. він завжди був у курсі подій, що відбувалися в україні, слідкував за творчістю українських письменників. у його творчому доробку є кілька посвят, одна з яких — «сучасникам». максимові рильському присвячує поет свій вірш, глибоко шануючи його за багату внутрішню культуру творчості, що несла в собі високохудожні образи й картини, за любов рильського до українського слова, форма якого під його пером гармонійно зливалася зі змістом. на початку xx століття максим тадейович належав до «грона» неокласиків, що в той бурхливий час зберігали шанування літературних традицій, а не вдавалися, як більшість тогочасних поетів, до футуризму та інших формалістичних течій. глибокою повагою до рильського, поета і вченого, пронизані рядки поезії маланюка, для якого він «далекий брат», «краси веселий кондот’єр», «еллін, схимник і гоген», «алхімік мудрих слів». маланюк розумів, у якому важкому становищі доводиться жити й творити українським радянським письменникам, адже «навколо — хащі й печеніги». лагідно і сердечно звертається маланюк до поета, низько схиляє перед ним свою горду голову. ще один вірш посвяти «сучасникам» присвячено павлу тичині, але слід сказати, що в ньому автор звертається і до інших своїх сучасників, що оспівували радянську «справжність». у 1917 році павло тичина став провісником «нового часу», весни, що мала прийти в україну. він закликав віддати революції свої палкі душї, адже сприймав її, як початок нового щасливого життя. своєю поезією, сильною і щирою, він збудив національний дух українців, у і917—1919 роках україна пережила воскресіння національної ідеї, зліт літератури. у тичині вбачали нового месію після великого кобзаря в українській літературі, він став кумиром тогочасного юнацтва, зокрема маланюка. поезія тичини була новим явищем в українській літературі, вона «на межі двох епох» звучала «сонячно-ярим оркестром», вона закликала боротися за незалежність і збудила мільйони. про це нагадує євген маланюк кумирові своєї юності, що у добу тоталітаризму «віддав хвалу тиранам» і почав оспівувати радянську владу. гіркий сарказм звучить у тих рядках, де йдеться про різницю ранньої поезії тичини і поезії часу написання цієї посвяти: раптом… брязнуло враз! …від кларнета твого — пофарбована дудка зосталась. …в окривавлений жовтень — ясна обернулась весна… євген маланюк не простив тичині зради ідеї, до якої той закликав, і сміливо сказав правду про тих своїх сучасників, що зламалися під тиском радянської влади.