Аналіз літературно художнього твору ..мені тринацятий минало

«мені тринадцятий минало» аналіз вірша тарас шевченко «мені тринадцятий минало» аналіз вірша — тема, ідея, художні «мені тринадцятий минало» аналіз вірша автор: тарас шевченко рік написання: 1847 тема «мені тринадцятий минало»:   зображення безрадісного дитинства тарасика, коли він, будучи кріпаком, випасав панську худобу. ідея:   співчутливе ставлення до хлопчика-пастушка; засудження страшних часів кріпацтва, коли людина не мала власних прав і вимушена страждати. основна думка:   не зазнали щасливого дитинства тарас і такі як він, бо не мали волі, щасливої долі через гноблення народу панами. художні засоби  «мені тринадцятий минало» риторичні оклики:   «господнє небо і село, ягня, здається, веселилось! »; «поглянув я на ягня — не мої ягнята! »; «обернувся я на хати — нема в мене хати! »; «не дав мені бог нічого! »; «і хлинули сльози, тяжкі сльози! »; «…лани, гаї, сади! ». риторичні запитання:   «…чи так мені чого було? »; «…чого так весело було? ». порівняння:   «…любо стало, неначе в бога..»; «мов прокинувся, дивлюся»; «…поцілувала… наче сонце засіяло, неначе все на світі стало моє». метафори:   «сонце гріло, не пекло»; «сонце… не довго молилось»; «сонце запекло, почервоніло і рай запалило»; «небо іло». епітети:   «небо голубеє»; «тяжкі сльози», «господнє небо» автобіографічний вірш т. шевченка «мені тринадцятий минало складається з чотирьох настроєвих картин: хлопчик пасе овець, милується ясним сонечком, голубим небом; раптом розуміє, що він — сирота безпритульний, немає в нього нічого — ні ягнят, ні хати, ні рідної душі поряд; та ось прийшла дівчина, втішила, витерла сльози хлопчині, поцілувала — і сонце знову засіяло не лише в небі, а й у душі. у четвертій частині —роздуми дорослого поета про те, що той його колишній стан — це рай. набагато гірше тепер, коли він усвідомив усю несправедливість існуючого ладу і виступив проти нього. вірш емоційно насичений, передає найтонші відтінки почуттів ліричного героя, його страждання та переживання. головний герой твору — тринадцятирічний хлопець-пастух, кріпак і сирота. природа зігріває його ясним сонечком, напуває пахощами трав, вносить у душу малого сироти відчуття спокою й тихої радості. хлопчик молиться богові, дякуючи за сонце, теплий день, життя… раптом герой усвідомлює, що він — кріпак, і це боляче ранить серце підлітка: не дав мені бог ні і хлинули сльози, тяжкі сльози… але це почуття триває недовго: поява щирого й доброго друга — оксани — проганяє страшне відчуття, природа знову радіє разом із дітьми: неначе сонце засіяло, неначе все на світі стало моє… кожна людина з теплотою згадує своє дитинство. ці спогади пов’язані, передусім, із батьками, найкращими друзями, дитячими забавками й безтурботністю. життя дітей, що народилися кріпаками, не могло бути безтурботним: змалку вони працювали поруч із дорослими, рано втрачали батьків, що помирали від хвороб та непосильної праці. тому одна з провідних думок вірша — засудження такого суспільного явища, як кріпацтво. інша ж думка — кожна дитина має право на щасливе дитинство

неймовірне кохання в повісті  о.назарука  роксолана

любов – одне з найсильніших людських почуттів. іноді можна почути настільки дивовижні любовні історії, що дух просто захоплює. кожен, про яку би людину не йшла мова, може вчинити не просто незвичні і невластиві для себе, але навіть фантастичні людські вчинки, якщо їм рухає це велике почуття. прикладів тому дано безліч, один з таких дивних прикладів розказаний в романі осипа назарука під назвою « роксоляна».

письменник розповів відому історію молодої дівчини на ім’я настуня, яка опинилася в турецькому полоні, але змогла домогтися дивного успіху – на неї звернув свою увагу сам турецький султан. з одного боку, настуня дійсно була дуже красивою і розумною дівчиною, до себе увагу чоловіків і до того, як її викрали, вже збиралася виходити заміж за хлопця на ім’я стефан. але нещасний випадок у вигляді викрадання обернувся для неї новими почуттями та емоціями. втім, вона зробила все, щоб сподобатися турецькому султану, завоювати його інтерес і симпатію і стати згодом його дружиною. щоб бути разом з настусею султан був готовий втратити частину своєї репутації, адже вона не була місцевою і навіть не була мусульманкою. але він був настільки вражений і зворушений її дивовижною красою, що готовий був піти на будь-які, навіть найсміливіші вчинки, щоб продовжити свою ніжну любов з нею. у компанії дівчини султан почувався на диво добре і комфортно. вона вражала його своїм розумом, відданістю. роксолана нагадувала султану його мати, адже вона його практично не боялася, не намагалася в усьому з ним погоджуватися, висловлювала альтернативну думку і тому їм високо цінувалися, як розумна людина. звичайно, не варто забувати і про те, що роксолана була дуже красивою.

але навряд чи варто стверджувати, що сама дівчина лише брала любов, але не віддавала її. на її шляху теж було багато перепон і перешкод, долати які було необхідно на шляху до своєї любові. бажання стати дружиною султана змусило роксолану змінити свою віру, хоча вона цього зовсім не бажала. народивши першу дитини, сина на ім’я селім (стефан), вона робила все для того, щоб саме він, а не хтось інший, став спадкоємцем престолу.

любов дійсно володіє чарівною силою. завдяки любові люди можуть долати проблеми, власну гординю, йти на сміливі вчинки і ще багато чого. на прикладі султана і роксолани ми побачили двох людей, які зробили дуже багато, щоб бути разом і бути одночасно з цим повною мірою щасливими людьми. ці прекрасні приклади надихають, змушують вірити в краще і служать хорошим нагадуванням того, наскільки важливий внутрішній світ людини.