Який твір називають народною піснею

— ти ж знаєш, — мовив, нарешті, юрко, — що риба боїться, коли багато людей.— так уже й багато туг, — буркнула вона.— це через тебе не ловиться, — таки допік він.проте вона не хотіла погодитися з тією несправедливістю: — то ти такий умі— через тебе усе! — ти, мабуть, черв'яка не тим боком стромляв на гачок, а на мене складаєш.поверталися од річки вдвох, хоч юрко, йдучи з порожніми руками, хотів би повертатися сам, без свідків. повітря посухішало, блакить між стовбурами зблякла. тося назбирала зеленцю й хотіла вгостити юрка, але той відмовився. через кілька ж кроків не втримався — сам нарвав і почав ласувати.— колись ми з батьком піймали були сома, — збрехав юрко, бо батько тоді ходив без нього і зловив тільки великою коропа, а не сома. — півтора пуда заважив.— та ну? ! — здивувалася тося.юркові було приємне її захоплення, а тому він вигадував далі: — а як тельбушили його, то всередині знайшли краснопірку на кілограм. і вона ще була жива! насправді ж ту краснопірку батько зловив іншим разом, і також без юрка. але здогадатись про все це тося не могла, вона тільки вигукнула зачудовано: — ти бач? хлоп'яча уява й далі вела: — якось до нас у місто приїхав пересувний зоопарк. там були леви, жирафи, макаки, вовки, лисиці, а також крокодили. одного разу маленький крокодил десь то я його в озері на вудку через день зловив! але спостерігали, що вона не поспішає захоплюватись, а тільки недовірливо так дивиться, взявся глузувати з неї: — це я набрехав, щоб побачити, чи ти — тс-с-с, — зашепотіла раптом тося, не слухаючи його й приклавши палець до вуст. — — що ти з ними робитимеш? — запитала тося.— це ж дикі! — випусти, — сказала тося, — бо вони повмирають без води.— і що ти тямиш? — напустився на неї юрко. — я їх доглядатиму й приручу.— вони бояться нас. коли ми підемо, то вони й наїдяться, й нап'ються.— пливіть, рідні, пливіть, ненаглядні— ану йди сюди! — закричав юрко. проте вона не йшла.— ти де каченята поділа? — тась-тась-тась, — кликала, з надією озираючи зарості лепехи й рогози.— поклич її, — сказала мати юркові,— а-а, — махнув той рукою й одвернувся, скривившись.— поклич, попрощаєшся.