Скиньте ссилку де можна прочитати "повість про осліплення василька теребовлянського"

Вот силку не можна скинути  по смepті ярослава мудрого почалися чвари серед князів. були всі кревною роднею, а братньої кровавиці не жалували. князь василько сидів у теребовлі, а у володимирі давид, син ігоря. василько був файним князем, його не дуже обходили господарські справи. від голови до ніг був вояком. в жодному бою не зазнав ганьби василько. намовив якось давид київського князя святополка: — василько теребовлянський убив твого брата ярополка і тебе хоче вбити, і твою вотчину взяти. змовилися з володимиром, що той засяде у києві, а василько — у володимирі. скипів святополк: — не бути сьому! я мушу чейже берегти своєї голови! намовив давид святополка запросити брата свого, василька, у київ на гостину. за якийсь час василько з малою дружиною виїхав до києва. хлібом і медом стрічали його святополк і давид. гульня йшла три дні. в одну ніч давид передав наказ васильковій дружині рушити до чернігова, нібито за тутешнім князем, щоб пити спільну мирову на віки вічні. василько згодився на те, бо xoтів миру між братами. а як тільки-но дружина від'їхала за ворота, до гридниці увірвалися давидові дружинники і збороли князя василька, хоч той і боровся. плюнув у лице зрадникам і відвернувся. вночі закованого князя на возі перевезли у білгород, що за десять верст від києва. тут його зняли з воза і перенесли до якоїсь хатини. до хати увійшли сповид і вечевич, святополків конюх, а ще дмитро, конюх давидів. взялися стелити килими. а збоку половчин точив ножа. здогадався князь, що його чекає, і закричав. кинулися всі на нього, та боровся хоробро, хоч і був зв'язаний. принесли дошку і положили князеві на груди. і сіли на дошці обіч сповид і дмитро. але знов не змогли втримати. сіло ще двоє на ту дошку, аж груди затріщали. і приступив тоді половчин беренд, святополків вівчар, ножем xoтів вдарити в око. не поцілив і перетяв князеві лице. вдарив ще раз і вийняв зіницю з ока, а потім ще раз — і вийняв другу. а сталося те вночі, з п'ятниці на суботу. як неживого, на тім килимі князя і повезли. а в місті звижені засіли кати до обіду і скровавлену князеву сорочку подали одній жінці випрати. і випрала, і висушила, і викачала та жінка сорочку, і наділа на князя зі слізьми. князь вчув той плач і сказав: — не плач! я ще не вмер. і доки жити буду, всі будуть видіти, що зробив зі мною брат. і буде моя сліпота засторогою всім зрячим. так і зібрали володимир та олег святославович рать і відомстили за рани василькові. згинули і святополк, і давид. а князь василько ще довгі роки мудро рядив на теребовлянській землі і водив дружину на вopoгів. і незрячий — він не знав поразок. а неподалік від теребовлі, коло села залав’є, понині є цілюще джерело, з якого струменем б'є чиста вода. і дає та вода початок цілому потоку. кажуть, що в тому джерелі омивав свої рани князь василько. і вертала вода йому сили. а ще для купелі князеві возили цілющі води з конопківського лісу

Увірші олени теліги "радість" лірична героїня відчуває радість, не маючи на те певної причини. "радість тулиться" до неї сама собою. навіть, коли вноа просто переходить дорогу, їй весело. цією радістю вона прагне поділитися з усчма оточуючими. авторка застосовує метафоричне порівняння радості з "вітрогоном-хлопчиною". радість - як молодий хлопець, який залицяється до героїні.