Какими были книги до книгопечатания

Печатание производилось следующим образом: на деревянных козлах, на которых вырезались выпуклые буквы, наносили жидкую краску, затем сверху накладывали лист бумаги и тёрли мягкой щёткой. этот способ печати, употреблявшийся и в средние века нидерландскими печатниками на деревянных печатных досках, сохранился в китае до начала xx века; попытка иезуитов-миссионеров в xvii веке вырезать слова из меди не привилась. уже в гробницах фив и вавилона находили кирпичи с вытиснутыми надписями; у ассирийцев для летописей служили цилиндры из жжёной глины с вырезанными буквами; в афинах вырезали карты на тонких медных досках; римские горшечники на изготавливаемой ими посуде отпечатывали имя заказчика или обозначение цели, для которой она предназначена. богатые римляне, чтобы облегчить детям изучение грамоты, давали им буквы, вырезанные из слоновой кости или из металла, из которых дети учились составлять отдельные слова; цицерон, рассказывая об этом, излагает в ясных выражениях основной принцип набора слов. в средние века, после крестовых походов, когда усилилось стремление к образованию, деятельность монахов, занимавшихся переписью книг (манускриптов) , перестала удовлетворять возраставшие потребности. с xiii века начали вырезать картинки на досках с текстом, вначале весьма кратким. впоследствии текст начал занимать больше места, чаще в виде составленной из слов ленты, исходящей из уст действующего лица; следом начали печатать книги, состоявшие из одного текста, без рисунков. для печати изготавливались тонкие металлические доски, на которых вырезались значки. существовало несколько методов: линии очертания букв оставлялись, а всё остальное срезалось; в доске вглубь вырезалось очертание букв — тогда буквы при печатании выходили белыми, а всё остальное оставалось чёрным.

Они были рукописными, тоесть их не печатали, а писали собственноручно.

"Народна пісня є вірне, самобутнє і невимушене вираження народної душі, її супутниця в радості і горі, енциклопедія її знань, її релігії, філософії, скарбниця, якій він довіряє свою віру, свої сумніви і національну історію". Це сказав француз Поль Лафарг, але цей вираз є дуже сприйнятним для розуміння всієї глибини, розмаїття та винятковості саме української пісенної лірики.

Пісенною лірикою ми називаємо пісні – народні або  авторські, що у ліричному, особистісному дусі розкривають почуття, переживання, відчуття людини, взаємовідносини з іншими людьми… Для найкращих зразків цього жанру характерно, що ці почуття подаються так, що неодмінно викликають відгук у душі кожного з слухачів такої пісні. Центральними у пісенній ліриці є індивідуальні переживання людей, тому вона просто приречена на успіх, бо здатна розбудити відповідні почуття як у того, хто співає, так і у того, хто слухає пісню. Отже, ліричні пісні, як ніякі інші, відбивають почуття та переживання людини.  Довге життя пісні, власне,  і залежить від міри глибини і правдивості вираження в ній того, що думає і відчуває народ. Хороша лірична пісня кожному новому поколінню в тій чи іншій мірі говорить саме про його почуття, його переживання.

Український народ справедливо вважається народом дуже музичним. Українська пісня має  визнання в цілому світі. Наші ансамблі та хори отримували неодноразово найвищі місця на світових конкурсах та змаганнях. Наприклад, подорож української капели з хоровим співом у 1919 та наступних роках по Європі та Америці стала справжнім тріумфом.

А ви, звичайно, чули, як співають українські селяни? Прості люди, що не мають музичної освіти? Керуючись вродженою музичністю, вони ніколи не співають в унісон, а зразу розбиваються на голоси,  і кожен упевнено веде свою партію. А  український церковний спів ви чули? Тоді ви погодитесь, що він дивує й заворожує своїми стародавніми розспівами; недарма колись у давнину кожна дитина навіть у найглухішому українському селі ходила вчитися співати у церковному хорі – ось звідки у нас такі таланти.

Пісні народу моєї країни знані у всьому світі з давніх давен і до сьогодні, і я пишаюсь цим.