Мені потрібно текст євгена гуцала: до танаськи по молоко. потрібен просто текст на українській мові

тема «наша мова»: мотив мови як генетичного коду нації; висловлення почуття любові, пошани до рідної мови, яка проспівана у пісні, записана у літописі.

ідея «наша мова»: уславлення ролі мови, її значущості в житті нашого народу; гордості українців за свою мову.

вірш «наша мова» — це своєрідний заспів до збірки «калина об різдві». у ньому автор звертається до мотиву мови як генетичного коду нації. на перший погляд, поезія дуже проста за бу­довою — складається лише із двох строф, не має багато художніх засобів, поет нічого не нав’язує, не повчає, не застерігає. автор увесь час ніби повертається до спокійної, чимсь перерваної розмови. проте твір образний, місткий, з багатоплановим підтекстом, викликає чимало асоціацій.

у першій строфі розкривається милозвучність, пісенність української мови, а також її древ­ність. адже коли не було ще письма, українська мова побутувала в живому спілкуванні, в усній народній творчості, зокрема в піснях. а українські пісні сповнені драматизму, ліризму, душевності. такими словами розмовляють українці зі своїми побратимами. мова в усіх її проявах — усна і пи­семна — уособлює красу, духовність, історію. мова обслуговує усі сфери життя людини.

цікавою є антитеза «побратими — вороги». здатність українського народу до побратимст­ва— шляхетна риса, потрібна і сучасним, і майбутнім поколінням. стародавні пам’ятки українсь­кої писемної мови — літописи. у них змальовані визначні події, оповідається історія українського народу. саме тому, напевне, українці мовчать до ворогів словами, записаними в літописі. вони ще зі сторінок літописів знають, хто їхні вороги і чого вони варті. отож воліють мовчати. мовчання іноді промовистіше за слово. поет вірить, що таке мовчання є, але колись народ скаже своє слово

в. голобородько виходить за рамки проблеми «мова в житті людини», розширюючи її до гло­ узагальнення мова — людина — нація.

тавтологія: «кожне слово нашої мови»; «тож»;

епітет: «пісенні слова»;

алітерація: повтор приголосних «с»,

«н» — «проспіване у пісні».