Які слова називають власне українськими

Власне українська лексика  — це слова, що витворилися в українській мові після спільнослов'янської мовної єдності, засвідчені в історичних пам'ятках, художніх творах українського народу. вони становлять основу української лексики і формують національні ознаки мови. до таких слів можна віднести: людина, держава, громада, приміщення, борщ, гай, будинок, свита, віхола, щоденник та багато інших. їх легко виділити в такий спосіб: якщо слово не має виразних ознак запозичення і в російській мові перекладається іншим, то є підстави вважати його власне українським: хвиля, мрія, гарний, нишком, навпростець. власне українська лексика має: • звукосполучення оро, оло, ере, еле: голова, берег, золото, город; • початкове звукосполучення йе: єдин (один), єлень (олень), єлей (олія); • іменникові суфікси -тель, -ство: учитель, мислитель, братство; • префікси воз-, со-, пред-: воздвигнути, возлюбити, воздати, премудрий, преподобний; • суфікси -ущ, -ащ, -ящ: трудящий, грядущий. українська мова запозичувала з інших мов слова та окремі елементи. запозичення йшли усним та писемним шляхом і в різні історичні періоди. тому багато запозичень уже втратили ознаки своєї первісної мови і стали цілком українськими словами. такими є грецизми: вишня, огірок, лиман, левада тощо. тільки науковий етимологічний (за походженням) аналіз може показати, з якої мови прийшло слово і що воно в тій мові означало. більшість сучасних українських імен також є запозиченнями. крім початкових звуків а, ф, грецькі запозичення можуть позначатися наявністю звукосполучень пс, кс (психолог).

Объяснение:

В. Їв би кіт рибку, а у воду не А- сполучнуик